Як перестати боятися собак? Чи краще перестати боятися пацюків?
Почну з того,що у мене ДЦП.Раніше планувала самостійно переїхати з РФ в Україну,але нещодавно зрозуміла,що це неможливо.Сутність не в цьому.Таку інформацію даю для того,щоб деякі моменти мого звернення були зрозумілими.Один з моїх найсильніших страхів–підвальні пацюки.Я зіштовхувалася з ними не безпосередньо.Але коли мені було років 8-10, батьки робили ремонт з метою боротьби з ними: скреблися раз по 10 на день,та тааааак сильно!Бабуся їх чатувала,двоюрідний дід приїжджав і довбав їх палицею. 1 раз бабуся буквально заверещала побачивши біжучого пацюка і розбудивши мене. Кілька разів я їх сама на вулиці бачила, з машини і з вікна. Шкребуться і зараз,так скажімо в санітарно-гігієнічних місцях. У 1 з них - лічильник на воду, який просять періодично дивитися. Кришку треба певним чином закривати, щоб ці паразити не вилізли. При цьому я не знаю як це робити та й взагалі боюся дивитися туди. Зараз у мене мій захисник - мама. Але на жаль ми всі не вічні звичайно, допомагати мені можуть небайдужі знайомі. У лікарню відвезти, продукти принести тощо. Але вони не будуть постійно зі мною. Може бути звичайно до цього часу закінчиться складний час в країні (я про Україну) і я мігруватиму, або через чоловіка або через державу. Але навіть у 2-му випадку мені знадобиться Захисник. Знаю, що є отрута, але лізти і сипати було б страшно. Знаю що є ультразвук, але діє не завжди, і радіус різний. А взагалі, в ідеалі було б мати всі 3 засоби дератизації. 3 такий. Мама запропонувала завести з такого часу спеціальну собаку. Я цю ідею схвалила, і навіть визначилася з породою – празький крисарик. Що стосується вигулу – можна попросити це робити сусіда чи знайомого, який теж має собаку, отож для мене це не є великою проблемою. Зрозуміло, це поки гіпотетичний варіант, але виникає питання: як перестати їх боятися? Страх собак мені передався в основному від бабусі і від передач, в яких розповідали про смертельні укуси.
Один раз я ходила до парикмахера (рік тому), і у неї була собака. Я так налякалася, що у мене була істерика від страху. Звісно, я попросила її забрати.
А ще у мене є особливість, що здригаюся від кожного шереху. Ось думаю, як адаптуватимусь до лаю.
Перебравши майже всю інформацію про крисариків розумом встигла їх полюбити, але підсвідомість диктує своє.
До звернення сюди зверталась в російський чат психологічної допомоги, і мені сказали, що краще перестати боятися пацюків. Але я не впевнена, що це доцільно. Вирішила попросити допомоги інших фахівців, звернувшись сюди…
Что означают эти оценки?
Оценки вопросов
Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.
Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.
Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.
У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.
Доброго вечора! А чим саме Вас лякають пацюки? Ви тільки диких боїтесь чи домашніх білих теж?
Дополнение от автора вопроса·
Продовження (не вистачило місця для тексту).
Щодо крисариків - характером вони навіть чимось схожі на мене: теж реагують на шерехи, важко витримують самотність, миролюбні, неагресивні. До списку небезпечних в жодній країні не належать. Та й виведені вони в країні, де собак дуже люблять та поважають. Думаю, що це теж зіграло роль. Все це розумію, але стах саме підсвідомий.
Щодо пацюків. До домашніх пацюків я ставлюся нейтрально, оскільки бачити я їх не бачила, а знати знаю, що загрози життю вони не несуть, і це вже той фактор, який дозволяє ставитися до них спокійно. Реально боюся саме диких, підвальних, сірих пацюків, що передають різні інфекції, від яких може паралізувати, які можуть спровокувати серйозні психічні розлади, смерть тощо. Звісно, шо харчуються вони м'яко кажучи невідомо чим, через це і небезпечні... Тому вважаю боротьбу страху стосовно них не дуже доцільним.
Виходить , вас лякають інфекції і загроза життю, а не власне пацюки. Якщо цей страх не заважає, то можна про них не говорити. Але, мені здається, ваші страхи пацюків і собак мають спільне коріння. А що лякає в собаках? Напишіть, будь ласка детальніше.
Добрий день! Якщо це фобія, з тексту листа не зовсім зрозуміло, пройдіть когнітивно-поведінкову терапію. Це найкращий варіант.
Дополнение от автора вопроса·
Звісно, страх пацюків мені заважає в том плані, коли буде потрібно перевірити лічильник на воду. Але як варіант, це можна просити робити інших, хто боїться не так сильно. Лякає мене й шкреб: виникає таке відчуття, що ось-ось вилізуть. Тому ходжу в ті місця, де вони шкребуться, лише з молитвою й перехрестившись. Але, думаю, що якщо би у мене була собака-щуролов, я була би більш впевненою. Може, мені було би ще плюс до того не так самотньо (тому що спілкуюся я мало з ким, зараз сиджу вдома, на індивідуальному навчанні; лише з мамою та сестрою є можливість поговорити, і не вони приходять зі школи лише ввечері (мама вчитель), інтернет живого спілкування не замінить. Якщо зараз так, потім буде ще важче. Може, собака би змогла це якось компенсувати - жива істота же все ж таки). Зараз, правда, є кішка (за маминою ініціативою), але про неї не можна сказати, що вона розуміє, чого від неї хоче людина. Дресирувати її ніхто не дресирував, тому виросла дуже розпещеною, років 7 їй вже (пізно). Не люблю таких.
В собаках мене лякає в першу чергу те, що вони можуть напасти на людину, розірвавши та вбивши її. Цей страх почав у мене формуватися в 10-11 років, коли я випадково побачила передачу про те, як вівчарка загризла дитину на скрізь до смерті. Через деякий час, не пам'ятаю точно коли, бабуся розповідала про те, як на неї нападала зграя собак і через це вона почала їх боятися. Рік тому бабусі дзвонила тітка й розповідала, як її чоловіка покусала собака, але на щастя розірвала лише штани, чоловік залишився живим.
Я розумію, що в принципі страх - це захисний механізм організму. Парадокс в тому, що коли у мене формувався страх собак, я не знала, що є собаки потенційно небезпечні та навпаки безпечні, і стала боятися всіх. Коли я була у парикмахера, собака мене лише понюхала, навіть не лаяла. Мені пояснювали, що вона зі мною нічого не зробить, але все одно була істерика й було страшно.
До речи, про лай. Його я не те що боюся, просто відбувається, можливо вже на рівні рефлекса, здригання на шум. У 2018 мама відверто розповідала неврологу щодо моїх здригань та підозру на епілепсію. Вона відверто казала, що я здригаюся, якщо включити воду чи від будь-якого шереху. Я цього раніше не помічала, і було це, ну разів 10 на місяць. З тих часів це відбувається декілька разів на день. З метою отримати кваліфіковану допомогу в серпні 2018 я зверталась до невролога, яка приїжджала до мого міста з Мінська. Мені сказали, що це особливість нервової системи, вилікувати яку неможливо. З того часу мені доводиться с цим боротись. Точніше не стільки зі здриганням, скільки з тим, що ці здригання мене дратують. І ось на лай у мене теж можуть бути здригання, а як звикнути - не знаю. Так що, за сутністю я боюся в собаках того ж, що й в пацюках, але через те, що я стала боятися всіх собак, а не лише небезпечних порід, відбувається парадокс: якщо казати про те, що страх - це захист, я, виходить, "захищаюсь" від безпечних тварин, які могли б захистити мене саму від небезпечних.
Тому я згідна з тим, що боятись когось - це норма (тому й не вважаю доцільним боротися зі страхом диких пацюків, хоча психолог в чаті допомоги мені порадив так зробити), але не впевнена, що нормою є страх до тих, хто не вчинить шкоди.
Мені сказали, що це особливість нервової системи, вилікувати яку неможливо. З того часу мені доводиться с цим боротись. Точніше не стільки зі здриганням, скільки з тим, що ці здригання мене дратують. І ось на лай у мене теж можуть бути здригання, а як звикнути - не знаю
Скорее всего это особенность Вашей нервной системы. Ей нужно на чем-то сфокусироваться, чтобы оправдать свою тревожность, поэтому она реагирует на малейшие шорохи и движения. Кошки, собаки, крысы - это то, что нас окружает. Этот страх присутствует у многих людей в той или иной степени
Дополнение от автора вопроса·
Тобто відсутність захисту від останніх - це нормально? Якщо так, то як же тоді жити? Не зовсім Вас зрозуміла...