С моим ребенком не хотят дружить сверстники.

Здравствуйте. Думаю, стоит понаблюдать, что происходит в общении между детьми. Разобраться, что происходит. Возможно вы сами увидите. Вы спрашиваете сына, что произошло, почему дети убегают? Что он отвечает?

А это происходит постоянно или единичный случай? Помочь вы можете, посочувствовав ему и поддерживая его. Такое случается с маленькими детьми. Можно обратиться к
детскому психологу, который поможет вам разобраться в причинах, рекомендовать вам, как быть в таких случаях.

А в детском саду, на других площадках как обстоят дела с друзьями, приятелями?
Ребенка нужно поддерживать, быть рядом, объяснять, что так бывает, что дети могут поступать не очень справедливо.
Важно наблюдать и не давать в обиду ребенка, в том смысле, что другие могут с ним не играть, но выгонять с песочницы/площадки, отбирать игрушки, обзывать и тп - не имеют право. Тут следует заступаться за ребенка, поскольку он еще слишком маленький, и самому может быть сложно постоять за себя+важно чувствовать вашу защиту и поддержку

В первом сообщении показалось, что ему 4 года. Не правильно поняла вас. Но тем не менее, психолога бы рекомендовала.
Какие у вас с ним отношения? Вам он открывается? Какие отношения в семье, и как они могут сказываться на нем? И вообще, какой он?

Добрый день!
Соглашусь с коллегами, чтобы не произошло, то Вы должны быть всегда на стороне своего ребенка и защищать его. Возможно, что есть еще интересные места, кроме двора, где он может играть с другими детьми. Что Вам говорит сам ребенок об этой ситуации? Какие отношения в семье?

Да, написано было так, что ребенку 4 года
Если ему 11 лет, то понятное дело, не нужно за ним следить и ходить по пятам, смотря, как он общается.
Но тут важно много говорить с ним на тему отношений, в том числе детской травли, хорошо бы поработать с
детским психологом, в идеале отдать в детскую группу терапевтическую, где у него как раз будет возможность понять для себя, как он строит отношения, как общается, получить обратную связь и научиться дружить и общаться по новому. А тренер-психолог будет следить за тем, чтобы другие участники были бережны и не говорили обидным высказывания.
Тут еще вопрос в том, как у вас обстоят дела с друзьями/приятелями? Насколько вы общительны? Ходят ли к вам гости и как часто?

Если у вас самой нет друзей, вы не особо общительная, то откуда ребенку быть другим? Где он может увидеть модель общения, кроме как между вами и мужем?

Я скорее про то, как ваш сын умеет строить отношения. Вы сами пишите, что когда его зовут - идет, нет - будет дома сам. И тут важно понять причину, почему нет.

Как он строит отношения, как взаимодействует с другими, каким он себя чувствует это все можно понять в работе с психологом индивидуально, либо в детских группах для подростков
Понять почему от вашего сына отвариваются друзья, что с ним происходит, почему проявить инициативу это быть наглым, как он общается на сайте, увы, невозможно.
Тем более, что это даже будут не его ответы, а ваши мысли и фантазии, как вам кажется это есть

Доброго дня! Сумна ситуація. І як на мене, може бути декілька варіантів того, що сталося. Перший. Щось сталося таке, про що Ваш син Вам не говорить (у такому віці розповсюджене явище, коли підліток перестає бути відвертим з батьками. І тоді потрібен фахівець, який зможе "вивести" на відверту розмову дитину). Другий. Інколи так буває, що коли дитина входить у пубертатний період, загострюються ті внутрішні проблеми, які до цього віку "спали". Як правило, такі проблеми підлітка "перегукуються" з внутрішніми проблемами батьків, на які дорослі просто не звертають уваги. Адже діти нам даються, насамперед, для того, щоб ми розвивалися, а отже, ставали кращими. І якщо ми можемо "відмахнутися" від любої іншої людини, від дитини та її проблем, "відвернутися" навряд чи комусь вдасться. "Ему 11 лет.Он очень ранимый,добрый.Ему сложно завязывать дружеские отношения.Он не будет никому навязываться.Если его позовут играть,то он пойдет,если нет то нет." Доброта - це сама по собі чудова якість, але у поєднанні з ранимістю набирає дещо іншого окрасу... ранимість - це завищені очікування до себе, стосунків, до своїх друзів та загалом до оточення. Ранимість - це таке собі мірило, планка, якій потрібно відповідати. Це така собі дуже загострена акцентуація на собі та на ставленні до оточуючих, до себе. Це дуже сильна залежність від думок та дій оточуючих. А є певні закони життя, чим більше ми хочемо з кимось спілкуватися, чим більше залежимо від їх думки, тим сильніше ми оточуючих людей будемо відштовхувати від себе. І це відбувається несвідомо, цього не можна побачити зовні. Тобто, що "зацикленість" на собі, що "зацикленість на іншій людині не дає можливості вибудовувати рівноправні стосунки. (Більш конкретніше можна сказати лише під час індивідуальної зустрічі з дитиною та її батьками, поки - просто найбільш імовірні припущення). Окрім того, дитина у спілкуванні з батьками, і дитина у спілкуванні з товаришами, або із сторонньою людиною може бути зовсім різною. Тому так важко батькам побачити "коріння" проблеми". Так Ви пишете "Потом они перестали с ним дружить сказали что он обязывается.Он попросил извинения,они с ним поиграли один день и опять началась травля". Якщо Ваш син вибачався, значить він поводив себе у якісь моменти неправильно. Те, що він вибачився - просто чудово! Але вибачитися і одночасно змінити свою поведінку, своє внутрішнє бачення оточуючих вдається далеко не кожному дорослому, а що вже говорити про дитину.... Адже наші реакції та почуття підпорядковуються внутрішнім установкам, (а не свідомим наказам), які нами керують і, які ми, як правило, дублюємо з поведінкових моделей своїх батьків. Так Ви пишете "До замужества у меня было много друзей,сейчас я постоянно на роботе и гости к нам практически не ходят из за нехватки времени". Друзів багато в принципі не буває. Тому, що дружба - це дуже глибокі та душевні стосунки. І дружба не може розпастися через нестачу часу для зустрічей. Друзі можуть не бачитися роками, але у якісь дуже важливі моменти життя завжди опиняються поруч. Розпастися можуть приятельські стосунки, ділові стосунки, стосунки, які базуються на взаємовигоді, на спільному відпочинку, але не дружба... Я розумію, що можливо ця інформація може бути відкриттям, але... Допомогти сину можна лише тоді, коли будуть знайдені внутрішні сили у батьків для того, щоб, у тому числі, переосмислити деякі уявлення про себе, оточуючих та системи побудови контактів з ними...

Ответ отредактирован автором 29-07-2021 17:54:44