не знаю, що робити далі

Доброго дня!

Ситуація дійсно непроста, адже одностороння закоханість може бути тягарем, бо нема з ким її разом нести.

Вік відіграє тут не останню роль.

Бо, по-перше, Ви знаходитеся у підлітковому віці і активно пізнаєте себе, а будь-які почуття переживаються Вами яскравіше, ніж середньостатистичною дорослою людиною.

І, по-друге, навіть якщо дівчина-практикантка теж відчувала до Вас симпатію, вона не мала б права відповісти Вам взаємністю на рівні поведінки.
Бо в сучасному культурному середовищі є поняття віку згоди (16 років), з якого повнолітня людина має право вступати в статеві відносини з неповноліньою за її взаємним бажанням. Романтичні відносини законодавчо не регулюються, якщо мова не йде про відносини, де нерівномірно розподілена влада (керівник-підлеглий, учитель-учень, лікар-пацієнт, психолог-клієнт, юрист-клієнт, тощо).

Якщо уявити, що Ви зізнаєтесь, можливі такі варіанти розвитку подій:

- Дівчина відповість взємністю, але не матиме права з Вами зустрічатися, бо Ви надто молодий і вона займає позицію Вашої вчительки. Тоді вам обом довелося б чекати, поки вона закінчить у вас практикуватися і коли Вам виповниться 16 років або стільки, скільки ще треба, щоб Ви відчули себе достатньо дорослим для відносин з повнолітньою.
Мінус такого розвитку подій - поки ви чекатимете, почуття можуть згаснути.

- Дівчина не відповість взаємністю (більш імовірний варіант), і Ви будете розчаровані (навіть якщо не сподівалися на взаємність) і засмучені. Але це мине з часом, і Ви отримаєте цікавий соціальний досвід (потренуєтеся зізнаватися в коханні і приймати відмову від дівчини достойно).

І в будь-якому разі, нерозділені почуття не обовязково залишати неозвученими, навіть якщо не збираєтеся робити зізнання. Можна обговорити це з близькими (друзями, родичами) та фахівцями (психологами форуму, шкільним психологом), висловлювати емоції у творчості (вірші, малювання, музика, тощо), в навчанні, догляді за собою фізично і психічно. Цей механізм психологічного захисту має назву сублімації - перетвореннім емоцій на корисну соціально схвальну діяльність. Удачі!

Відредаговано автором 27-05-2023 14:14:51

І Вам дякую за довіру!

вона практикується як психолог

Тоді все ще трохи складніше, бо психологи за етичним кодексом своєї професії не мають права відповідати взаємністю закоханим у них клієнтам. Клієнт або учасник тренінгу/групового заняття підкатувати має право (в розумних межах), а психолог при цьому повинен встановити чіткі кордони, де спілкування йде суто в межах професії.
І якщо у випадку з вчителем (я не вчитель, тому психологи з педагогічною освітою - виправте мене якщо помиляюсь) побудова якогось стосунку теоретично можлива, коли він припиняє бути твоїм вчителем, то з психологом це заборонено етичним кодексом для психолога ж.

Також не хочу знецінювати Ваші почуття, бо вони безумовно щирі. Але в психології є таке поняття як "перенос". Тобто проекція стосунків з батьками чи іншими близькими людьми клієнтом на психолога, через незакриті емоційні потреби.

У нас всіх є потреба в любові та турботі, бо ми всі люди. Саме тому багато випадків закоханостей в свого психолога, лікаря, вчителя, тощо. З одного боку, особа, що володіє знаннями, владою і авторитетом, наче заміняє нам турботливого батька або маму, даючи нам те, чого можливо недодали вони. З іншого - ця людина приймає нас безумовно в силу своєї професії, і не відштовхує, коли бачить нас вразливими, це "підкупає".

Ну і звісно, на роботі психолог не показує всі свої риси характеру, тому його часто ідеалізують. В ідеалізований образ легше закохатися, ніж в живу людину з недоліками.

Але це все цілком нормальна штука, через яку проходять навіть дорослі клієнти психологів. Якщо довіряєте їй, можете з нею обговорити свої почуття. Вам буде корисний досвід спілкування, їй - корисний професійний досвід. Нас у ВИШах вчать працювати з людьми, які до нас підкатують, тому соромитися певно нема чого. )

Будь ласка. )