Невдалий переїзд

Доброго вечора, Ольга
Співчуваю вашому стану.
Яке у вас питання до психологів у звʼязку з описаною ситуацією?

Відредаговано автором 21-06-2023 00:46:50

Доброї ночі, Ольга!

Є варіант повернутися, але проживання з тією ж людиною я не винесу.

Якщо є такий варіант, то чому б не повернутися? Можна ж не жити разом з тією людиною. Чи не можна?

Доброго ранку, Олю!

В зв'язку з цим переїхала на нове місце, здавалось на місце мрії, на море, проживаю сама.

Весь час згадую, як там було добре відносно того, що маю зараз. Не можу собі пробачити, здається, що це кінець мого щасливого життя.

Якщо відійти від конкретики, а це варто робити, аби зрозуміти, чому таке відбувається, то прийдемо до висновку - вам бракує упевненості в собі.
Через те ви не поважаєте свій вибір(!) А, здійснивши його, починаєте жаліти і карати себе. Ось в чому справа і проблема!!!
І вона, на мою думку, простим поверненням назад не вирішується в принципі.
Вам потрібно навчитись діяти і загалом жити за своїми бажаннями.

місце мрії, на море, проживаю сама.

От чому не адаптуєтесь на новому місці? Тому що включився звичний механізм обезцінювати власні рішення(!) І, відповідно, -

нічого не радує

Тобто ви закрили собі можливість знайомитись з середовищем, знаходити в ньому корисні і приємні речі тощо. Замість цього накриває з головою сум і сльози течуть безупинно.

Перше питання, як не картати тепер себе за цей вибір, бо вважаю, що зробила велику помилку.

Хіба ж це помилка?! Щодо вашого рішення, то воно, наскільки я розумію, було обумовлено наявними причинами. То чому воно хибне?
Пристану на вашу думку, якщо наведете бодай три вагомі аргументи на свою користь.

Не можу собі пробачити, здається, що це кінець мого щасливого життя.

Наведені вами аспекти можуть лягти в основу запиту до психолога. В ньому дві ваші особливості - надмірно критичне і жорстке ставлення до себе і схильність драматизувати ситуацію.
Натомість потрібно повертатись до життя і включати свої здібності до творчої адаптації в нових умовах. А вони (ці здібності) у вас є.

Знаєте, погоджуся з колегами вище, що мало ймовірно, що справа дійсно у виборі чи переїзді і що зміна місця глобально вплине на ситуацію.

Так виглядає, що у вас є уявлення, що маєте знайти якесь конкретне місце, де вам буде повністю добре. І щоразу коли так не трапляться, картаєте себе, ніби у вашій голові живе хтось критикуючий.

Але справа в тому, що в реальному житті так не буває. Місце, де буде комфортно, неможливо знайти, його треба створювати. Щоразу будуть нюанси, які вам потрібно вміти вирішити: навчитися насолоджуватися морем чи вибудувати стосунки з токсичними сусідами чи щось інше.

І головне, що важливо, це приязне ставлення до себе. З підтримкою і турботою, а не нищівною критикою. Для цього можна працювати з психологом.

Ще, коли думаю, що не буде того життя, яке я там собі збудувала заново, не повернуся - з'являються відчуття такі самі, коли я покинула домівку і зруйнувалось моє життя.

Відбулася повторна травматизація - тому так і боляче. Але якщо, друге не було ВАШИМ вибором, а тільки необхідністю і не залежало від Вас, то перше - від Вас залежить і Ви можете змінити своє рішення.

У тому готелі я зареєстрована по програмі безкоштовного проживання і нажаль там діють правила підселення. Рік я проживала з чужими людьми в одній кімнаті, і це було дуже важко, немає сил терпіти. Але місце було чудове і я горюю за цим, що неможливо повернути собі ту радість. Тобто є шанс, але знову буде те саме від чого я втекла . Хоча зараз переоцінивши все вдалині - розумію, що то було несуттєво

Якщо то було несуттєво, то нічого не заважає Вам змінити своє рішення та повернутись назад.
Кожен має право на помилку. Чи Ви собі не даєте такого права?
Припускаю, що ця ситуація просто відкрила в Вас старі психологічні травми, з якими тепер треба працювати.
А там і знайоме мабуть з дитинства відчуття безпорадності (війна тільки його активувала), і провини, і багато чого іншого.