Погане самопочуття

В останній час, я почала помічати, що я стала якоюсь занадто плаксивою. В цьому році я нарешті пішла до школи (до цього я два роки навчалася дистанційно). Раніше, десь у п'ятому класі я була дуже цілеспрямованою, добре навчалася і прагнула досягти своїх мрій. Але з початком війни, мої почуття дещо змінились. Через війну, та обставини, ми поїхали до бабусі. Звісно, все було не дуже добре, та я намагалась бути веселою, не зважаючи, що це було зовсім не доречно. Я навіть впевнено можу сказати, що за останні три роки той період був найкращим. Після того, як почалися канікули, я знайшла собі подруг в тому місті. Мені було весело. Потім, у зв'язку з роботою батьків, ми знов повернулися до Києву. Там мені було самотньо. Друзів не було, батьки постійно зривалися на мене. Я навіть мала думки про самогубство. Знов почалася школа та мені було складно, дуже. Я вже не була такою впевненою, цілеспрямованою. В мене не було друзів та я майже зводила кінці з кінцями. Так закінчився мій 6 клас. Зараз знов почалася школа. І взагалі вона йде вже пів року, але я, начебто, увісні. В мене не багато друзів, я почала розуміти, що заздрю, заздрю своїм одноліткам. Я не дуже добре навчаюсь, в мене завжди поганий настрій і хочеться плакати. Замість того, щоб зараз сидіти писати роботи до художки, або готуватися до вступу до музичної школи, я мрію. Мрію, про те, що ніяк не може статися у моєму майбутньому житті. Я дуже погано себе почуваю, постійно хочеться плакати, думки про самогубство і туга, незрозуміло за чим роз'їдають мене зсередини. Я знов не виправдала надії батьків. Мене все бісить, хочеться рвати і метати, але не зрозуміло що. Від рідних я на підтримку розраховувати не можу. Бо зараз війна, і всім тяжко, не тільки мені. А від друзів, які вже не друзі, а просто приятелі можна навіть і не думати, посміються і будуть надалі вважати мене за божевільну. Я вже не знаю, що робити.