Ідеальний друг..

Тобто, подругу. Ідеально для мене - це коли і я в неї серед друзів пріоритетна, і вона в мене.
Все життя мучусь в пошуках такої подруги - мала їх декілька, переставали дружити, розчаровувалась переважно тоді, коли вони починали кокетувати з моїм хлопцем.
В університеті в нас на першому курсі сформувалась компанія - нас було п"ятеро і ми тісно дружили 5 років. Серед всіх найбільше між собою дружили я і Мар"яна. І вона виявилась тим ідеальним другом, про якого я мріяла - саме другом, а не подругою. З якою можна було і мовчати, і творити (ми писали спільні вірші, музику), з нею в мене настільки збігаються музичні смаки, що я від цього отримую неймовірне задоволення (а меломани ми ще ті), ми з повагою відносимось до особистих територій одна одної, не фліртуємо з чоловіками одна одної. Деякий час нам навіть випало разом жити майже ціле літо - це було найяскравіше моє літо! Це той друг, з яким можна серез ночі вилізти на дах, або несподівано поїхати в гори, який надихає і якого по-справжньому любиш.
Нас більше не об"єднує університет.
Тут Мар"яна довго не могла знайти роботу, декілька місяців назад виїхала в Ізраїль до мами, там влаштувалась, вчиться дайвінгу, каже, що сумує, але боїться повертатись, бо там вона реалізується, а тут значно менше можливостей.
Зараз я сильно відчуваю, яка вона для мене важлива - ми говорили щиро не раз. І, скоріш за все, вона залишиться в Ізраїлі. Дружбу на відстані я не розумію - це просто підтримання контакту, але це вже не дружба. Скоріше, спогад про дружбу.
Розумію її ситуацію, поважаю її вибір. І сумую дико. Відчуваю, що втрачаю її. І дуже ймовірно, що безповоротно. Це сильно мучить мене. Допоможіть, будь ласка.