Думки про смерть

Добрий ранок. Як зараз влаштоване ваше життя? З ким ви живете? Чи є поруч батьки або інші дорослі, яким ви довіряєте? Чи знають вони про те, що з вами відбувалося раніше, і про те, що думки про смерть час від часу повертаються? Чи є у вашому житті людина, з якою ви можете відкрито говорити про свій стан?

Вітаю!
Ви смілива людина, бо поділились своєю особистою історією.

Саме тому я хочу зрозуміти, що зі мною відбувається,

Що відбувається? Ви продовжуєте жити, намагаючись знайти прийнятний спосіб впоратись із складними переживаннями та відповідними викликами - віковими, сімейними, напевно, соціальними тощо.

З 13 до 15 років я свідомо завдавала собі шкоди: спочатку ножицями, потім лезами від бритви. Також була спроба прийняти велику кількість таблеток, але, на щастя, вона не закінчилася трагедією.

То були спроби приборкати душевний біль, бо тримати його в собі, бува, вкрай нестерпно. Прикро, але тоді не знайшлося іншого способу, наприклад, відкритись комусь дуже близькому і розділити біль та гнітючи думки, отримати безумовне сприйняття та підтримку. Побачити ситуації цілісно, тобто з врахуванням бачення з різних кутів зору...

і чи є це нормальним або типовим життєвим періодом

Відповім наступним чином - подібне трапляється доволі часто в підлітковому та юному віці.

чи все ж варто звернути на це увагу

Варто, причому обов'язково(!)
Що це означає? Треба звернутись по професійну допомогу - психотерапевта або ж лікаря психіатра. Страшного в цьому аж ніяк нема. Фахівці визначать об'єктивний стан, нададуть необхідну допомогу. І, звичайно, бажано не залишатись наодинці із цією проблемою.
Озирніться навколо себе - хто у Вас викликає довіру? З ким можете поспілкуватись без цензури? - це буде хтось з батьків або родичів, друзів або психолога в навчальному закладі, спеціалістів соціальної служби чи психологів волонтерської спільноти.
На крайній випадок пошукайте в мережі контакти кризових центрів психологічної допомоги. Туди можна звертатись анонімно.

Добрий день! Самоушкодження (порізи шкіри, вживання одночасно багато таблеток, опіки та інше) і думки про смерть – це сигнали про ваші емоційні труднощі. Мабуть передували зміни у вашому житті, які вплинули на ваш емоційний стан і ви цього вчасно не помітили.
Основна функція такої поведінки полягає в тому, щоб: позбутися душевного болю і перевести його в тілесний. Доведено, що при самоушкодженні в головному мозку виділяється «ендорфін» («гормон щастя»), який діє як знеболююче, тому людина завдає собі шкоду.
А думки про смерть виникають час від часу в кожної людини. Здебільшого це пов’язано з віковими кризами, коли страх смерті загострюється.
Ви зараз переживаєте підліткову кризу, що проявляється в 12-15 років Це складний період життя, це потреба знайти сенс життя, гормональні зміни, сепарація від батьків та страх майбутнього.
Ваші роздуми перетворились на глибоку тривогу і, як наслідок, з’явився нав'язливий страх смертї. Найкращі ліки – велике бажання досягти своєї мети. Зайнята людина про смерть не думає.
Робота зі спеціалістом (психолог, психотерапевт) дасть вам змогу зосередитися на проблемному місці, зрозуміти причини, наслідки та перспективи стану, у якому ви перебуваєте зараз, і перейти до роботи над його змінами.

Вітаю!

З 13 до 15 років я свідомо завдавала собі шкоди: спочатку ножицями, потім лезами від бритви. Також була спроба прийняти велику кількість таблеток, але, на щастя, вона не закінчилася трагедією.

У той період я була ніби повністю зламана, і досі не розумію, чому це зі мною сталося.

Це свідчить, що в той проміжок часу у Вас були сильні внутрішні переживання які Ви не могли проявити зовні, тому несвідомо таким чином (через фізичний біль) Ви "випускали" весь негатив який перебував усередині Вас.

Зараз я більше не завдаю собі шкоди, ...

Ви навчились справлятись з внутрішніми переживаннями, Ви змогли впоратись та жити з ними. Ви молодець! Ви можете пишатись цим!

Хоча зараз я не намагаюся заподіяти собі шкоду, думки про смерть нікуди не зникли. Я не планую нічого робити із собою, але часто ловлю себе на думці, що просто чекаю, коли щось станеться.

Думки про смерть є нормальними особливо в реаліях в яких ми живемо. Це нормальна реакція на ненормальні обставини.
Але хочу ще уточнити :

Це викликає в мене тривогу, тому що я зовсім не хочу повертатися до того періоду життя.

Тривога виникає через думки про смерть чи через страх повернутися до стану який був у минулому?

Саме тому я хочу зрозуміти, що зі мною відбувається, і чи є це нормальним або типовим життєвим періодом, чи все ж варто звернути на це увагу

Якщо Вас це хвилює, то в любому випадку варто звернути на це увагу і можливо, варто це питання подосліджувати з психотерапевтом щоб краще зрозуміти себе.

Якщо можу бути корисною, звертайтесь.

Доброго дня.
Згодна з колегами.
Але все ж дещо додам до їх відповідей.
Ви пишете "З 13 до 15 років я свідомо завдавала собі шкоди: спочатку ножицями, потім лезами від бритви".
Селфхарм (само ушкодження) - це, як правило, в тому числі, прояв несвідомого бажання покарати себе за щось.
При тому, що саме почуття провини, в таких випадках, частіше є хибним. Чому? Тому що маленька дитина вважає дорослих ідеальними. Такими, які не можуть помилятися або робити погані вчинки. Отже, якщо щось і трапляється в житті дитини брлюче неприємного, вона звинувачує завжди лише себе. Окрім того, дитяча психіка ще дуже ранима та не стійка, тому, нерідко, у випадках травмуючих подій, включається підсвідома захисна реакція і сама важка подія, чи події, ніби "забуваються". Тобто, з рівня свідомості, рівня згадування, переходить на несвідомий рівень.
Отже, самі події не пам'ятаються, але болючі почуття, які супроводжувала травмуюча ситуацію, залишаються. І саме ці почуття, постійно спричиняючи душевного болю, змушують, нерідко, завдавати собі фізичної шкоди. щоб зменшити у такий спосіб біль душевний.
"Також була спроба прийняти велику кількість таблеток, але, на щастя, вона не закінчилася трагедією". Знову ж таки, що таке небажання жити? Це зупинка руху вперед, нестача внутрішніх сил опанувати травмуючі події. Адже, душевні травми "прив'язують" до минулого і відбирають всі життєві сили.
Ви пишете "Я не планую нічого робити із собою, але часто ловлю себе на думці, що просто чекаю, коли щось станеться".
Ви дорослішаєте, сама травмуюча подія ніби залишилася в далекому минулому, але, на превеликий жаль, нікуди не ділася. І нікуди не ділися підсвідомі почуття, які були з нею пов'язані. Тобто, намагання себе за щось покарати, або спричинити собі біль, могли перейти в латентну "приховану" форму, запустивши механізм несвідомого самопокарання. Що проявляється тепер як очікування чогось, що от от станеться. Адже, саме наша підсвідомість створює для нас всі теперішні події та ситуації, відповідно установкам, сформованим набагато раніше.
Що робити?
Розібратися з тим, що сталося з Вами, коли Ви були дитиною. І всі травмуючі події трансформувати у дуже корисний досвід разом з психологом. Під час такої роботи, душевний біль зникає, а сама "рана" загоюється. Що вивільняє життєвий ресурс і дає можливість рухатися далі, навчившись бути по справжньому щасливою.
Адже, просто розуміти причину всього - замало. Потрібно трансформувати самі травмуючі події.

Edited by author 05.07.2026 06:25