Добрий день, одружена , є дитина 4 роки ходить у садочок приватний,
І сьогодні була ситуація , дитину привезли в садочок і вона мене не хотіла відпускати і дуже плакала, а чоловік почав злитися і казати дитині « що це таке, я плачу за цей садочок а ти ходити не хочеш, значить будеш ходити у державний» це все при вихователях… потім коли ми вишли із садочка почав мені казати «що треба дитині пояснити щоб цінувала що я роблю для неї, а то буде як ото стадо ходить ( показував на людей які просто на зупинці сиділи , що вони нічого не досягли в житті ) скільки я можу це терпіти, стараєшся робиш для неї то не хочу ,не буду ,та що це таке. Все найкраще для неї купую»
Так ,чоловік працює забезпечує нас, але оце зверхнє ставлення до інших, запугує державним садочком , постійно дитині розповідає що там погано годують , погані діти і т.д.
Важко з ним …. Дитина його любить.
Але оці притензіі що «я гроші плачу … «
мене знесилюють… бо я потім погона жінка що дитині не пояснюю що треба вчити цінувати те що роблять батьки…
І якось він завжди каже це ж дороге а не оте дешеве…. Більше зациклений на грошах чим дорожче тим краще….
Не хочу щоб у дитина в майбутньому тільки за кількістю грошей людей оцінювала.
Під скажіть як мені бути у такій ситуації? Як говорити з дитиною?
що казати чоловіку?
Что означают эти оценки?
Оценки вопросов
Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.
Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.
Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.
У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.
Доброго дня. Ваша ситуація дійсно емоційно важка, і ваше занепокоєння абсолютно виправдане. Ви бачите ризик формування у дитини викривлених цінностей, і це ознака вашої чуйності як мами.
Поведінка вашого чоловіка — це вилив його власної тривоги та втоми, але форма, яку він обирає (маніпуляція грошима, залякування та зверхність), є деструктивною і для дитини, і для ваших стосунків. Чотирирічна дитина плаче в садочку через природну тривогу сепарації (розлуки з мамою), а не через те, що вона "не цінує гроші". Вона фізично та ментально ще не здатна осягнути цінність заробітку.
Головне завдання для вас — нейтралізувати страхи, якими тато залякує дитину, та дати їй відчуття безпеки, не руйнуючи при цьому авторитет батька. Коли дитина плаче в садочку, скажіть їй: «Я бачу, що тобі сумно відпускати мене. Це нормально — сумувати за мамою. Я теж за тобою сумую, але я обов'язково повернуся». Не соромте дитину за сльози.
Зніміть почуття провини за гроші. Дитина не повинна нести відповідальність за бюджет родини. Якщо заходить мова про оплату, м'яко пояснюйте: «Тато і мама дбають про тебе. Дорослі ходять на роботу, щоб купувати речі та оплачувати садочок. Це наша робота як батьків, ти в цьому не винна».
Поступово і ненав'язливо показуйте, що люди бувають різні, і їхня цінність не в грошах. «У державних садочках теж є гарні дітки і добрі вихователі. Просто ми обрали для тебе цей». Стосовно людей на зупинці: «Всі люди різні, кожен виконує свою важливу роботу. Хтось водить автобуси, хтось лікує, хтось будує будинки. Кожна людина заслуговує на повагу».
Що казати чоловіку? Розмову з чоловіком краще починати в спокійній атмосфері, коли дитина не чує, і обов'язково через «Я-повідомлення» (говорити про свої почуття та факти, а не звинувачувати його, щоб він не став у глухий захист).
Визнайте його внесок (це знизить його захисну агресію): «Я дуже ціную, що ти так важко працюєш і забезпечуєш нам найкращий садочок і речі. Я бачу твою турботу в цьому».
Потім поясніть психологію 4-річної дитини: «Дитина плаче зранку, це не тому, що вона невдячна. У 4 роки діти плачуть, бо сумують за батьками. Вона ще не розуміє, що таке "дорого" чи "дешево". В неї взагалі ще не сформувалося абстрактне мислення для розуміння таких речей. Тож, коли ти кажеш про гроші в момент її плачу, вона відчуває лише страх і провину, але не вдячність. Це її лякає».
Встановіть кордон щодо залякувань та зверхності:«Мене дуже ранять і виснажують слова про те, що я погана дружина чи мати. Ми виховуємо дитину разом. Давай домовимося: ми не лякаємо її державним садочком і не оцінюємо інших людей за їхнім статком при дитині. Я боюся, що через це вона виросте тривожною і буде ділити світ лише на "багатих" і "бідних", а не на "добрих" і "поганих"».
Не беріть на себе провину: якщо чоловік каже, що ви «не так пояснюєте» — це його спосіб перекласти свій розпач на вас. Ви виховуєте дитину правильно, намагаючись захистити її психіку.
Розділіть обов'язки вранці: Якщо чоловіка так сильно тригерить плач дитини в садочку, можливо, деякий час відводити дитину варто лише вам (якщо є така можливість), щоб уникнути публічних сцен при вихователях.
↩ Реакція на відповідь № 391951 для Віталій Вікторович Бондарчук
Дуже вам вдячна за таку відповідь 🙏
Я чоловіку пояснюю що дитині тільки 4 роки і психіка у неї інша вона по іншому думає. І вона поняття немає скільки грошей ми платимо , що це абстрактні поняття яких вона ще не розуміє.
А чоловік каже «ну тоді як до неї донести і вбити в голову що треба цінувати що я роблю «».
Я говорю що дитині все спокійно пояснювати, що ми дбаємо про неї.
Була ще ситуація коли чоловік каже стосовно садочка «є батьки які відають дітей у державний садочок, а ми тебе у самий найкращий "» Але це так звучало типу що ті батьки погані що відають дітей у державний.
Я сказала чоловіку, давай не будемо порівнювати , бо це наче виглядає що батьки тієї дитини автоматично стають погані раз вони відали свою дитину у державний садочок, давай не будемо так робити, краще будемо говорити що у кожного свої можливості, всі по різному живуть, а ми так живемо , ми маємо таку можливість тому обрали приватний садочок. «
Якось важко з ним буває. Різні погляди на виховання.
Я завжди за спокійне вирішення питань, а чоловік з якоюсь агресією ….
Просто не розумію його психіку. нащо принижувати інших , давати їм оцінку….
Насправді, зрозуміти не так складно: невпевненність в собі і проблеми з самооцінкою. На жаль, люди з таким типом психіки часто піднімають власну цінність, за рахунок того, що принижують або знецінюють інших.
«є батьки які відають дітей у державний садочок, а ми тебе у самий найкращий " - це важливість своєї цінності, іншими словами: "Бо я найкращий батько .... і взагалі я найкращий" - йому дуже важливе зовнішнє (насамперед ваше) оцінювання і визнання. Зрозумійте це і похваліть його, для нього це дуже важливо.
Вітаю
З вашого питання відчувається, ніби ви вже прийняли правила чоловіка і намагаєтесь вирішити проблему не через стосунки дорослих, а через дитину:
«Як мені навчити дитину показувати татові, що вона цінує його внесок?»
Тобто, ви стаєте посередником між чоловіком і дитиною та берете на себе завдання регулювати емоційний стан чоловіка через поведінку дитини.
Коли чоловік говорить: «Я стільки для вас роблю, ви повинні це цінувати», а ви думаєте , як навчити чотирирічну дитину демонструвати вдячність, виникає своєрідний трикутник:
чоловік → вимагає визнання → дружина → навчає дитину давати це визнання → чоловік отримує підтвердження власної цінності.
І дитина стає своєрідним інструментом стабілізації самооцінки батька.
Ви вважаєте, що таким чином допомагаєте сім’ї зберегти спокій?
Але, це ілюзія . Тому що, ваш чоловік постійно буде потребувати підтвердження своєї цінності через сім’ю . Ви з дитиною будете для нього « дзеркалом», у якому він повинен бачити себе значущим. Цю його потребу повністю неможливо задовольнити, він знову й знову буде вимагати вдячності.
Доки… ви не припините брати на себе та поклади на маленьку дитину відповідальність за емоції та самооцінку чоловіка та батька.
Ви обидва намагаєтеся втягнути дитину у стосунки подружжя. Але, емоційний конфлікт знаходиться між дорослими . І замість того, щоб вирішувати його безпосередньо між собою, ви обидва перекладаєте відповідальність на дитину.
Чому вам легше навчити чотирьох річну дитину вдячності, ніж розмовляти з чоловіком?
Що станеться , якщо ви скажете чоловікові, що дитина не повинна розуміти скільки коштує те, що він їй купує, бо вона мала для цього?
Чия це відповідальність витримувати своє відчуття малоцінності та вміння регулювати свої емоції?
«Під скажіть як мені бути у такій ситуації ?»
Йти в терапію. Бо, на мою думку, у вас з чоловіком сформувалася комплементарна подружня система:
чоловік- той, хто потребує постійного підтвердження своєї значущості;
ви- та, хто забезпечує це підтвердження і регулює його незадоволення.
Дитина- інструмент, який ви обидва використовуєте для регулювання системи.
↩ Реакція на відповідь № 391956 для Оксана Юрьевна Селезнева
Дякую вам за таку відповідь,але не зовсім погоджуюсь з тим що ви написали.
Я поясню чоловіку що дитина ще маленька і вона поняття немає скільки грошей іде на садок , тому що це абстрактні для неї поняття.
Я йому кажу дитина плаче тому що хоче бути зі мною і я її розумію. А він відразу «а я також не хочу їздити на війну там працювати , але це роблю … а як далі буде , коли шкода піде. Ти їй поясни. «
Просто чоловіку важко зрозуміти дитячу психіку. Йому треба щоб вона слухалася та цінувала , я розумію що він старається і т.д….. а я хочу максимально заспокоїти і захистити дитину.
Я завжди на боці дитини, і це дратує чоловіка.
Мені здається він думає що дитина в 4 роки має все розуміти що їй кажу і те виконувати.
Я спокійно пояснюю.
На жаль, історія про гроші, про вимагання вдячності, про звинувачення... і жодного натяку на любов, на уміння бути щедрим і виваженим, на доброзичлий діалог.
Ну скажіть, будь ласка, поклавши руку на серце, - Ви вважаєте чоловік має право звинувачувати дитину в тому, що вона не цінує його "старання", а Вас в тому, що не доносите їй необхідність зважати на татові витрати?
Спробуйте віднайти бодай який-небудь зв'язок між грошима на садочок і психолгічною атмосферою в дошкільному закладі?
І ще - які цінності і уявлення закладаються у свідомість 4-річної дитини батьковими розмовами
цитата:
а то буде як ото стадо ходить ( показував на людей які просто на зупинці сиділи , що вони нічого не досягли в житті ) скільки я можу це терпіти, стараєшся робиш для неї то не хочу ,не буду ,та що це таке.
цитата:
запугує державним садочком , постійно дитині розповідає що там погано годують , погані діти і т.д.
???
цитата:
треба дитині пояснити щоб цінувала що я роблю для неї
Щось мені підказує, що робить він це, в першу чергу для себе. Для підкріплення власного почуття самоцінності.
цитата:
Але оці притензіі що «я гроші плачу … «
мене знесилюють… бо я потім погона жінка що дитині не пояснюю
Подивіться на динаміку і зазирніть у майбутнє. Якщо відчуваєте знесилення вже тепер, то що буде далі за такого розвитку подій?
цитата:
Під скажіть як мені бути у такій ситуації? Як говорити з дитиною?
що казати чоловіку?
От спробуйте уявити: Ви почали навчати дитину бути слухняною, тобто не виявляти назовні свої справжні емоції, що означає придушувати їх, аби батько, доросла людина, був цілком задоволений і втішений тим, який він молодець, що заробляє на приватний садочок. Що буде з Вами? З дитиною? З вашими відносинами? Чи будете Ви себе поважати? Як Ви себе будете почувати?
Як бути? - дуже складне питання.
Відповідь залежить від того, чого Ви насправді хочете.
Якщо і надалі перебувати в певній емоційній залежності від звинувачень, то одна розмова.
Якщо будувати здорові і люблячі стосунки в родині - буде друга.
↩ Реакція на відповідь № 391959 для Володимир Анатолійович Тарасенко
Дякую за таку відповідь,
Тут дійсно є над чим задуматися.
Просто одна частина мене вже давно б підошла з таких стосунків, інша ж дає можливість зберегти, налагодити відносини і щоб було у сімʼї повага і взаєморозуміння.
Так ми не всі ідеальні, то звісно спокійно все пояснюю чоловіку про поведінку дитини, інколи чує мене, а інколи бачу дах зносить. Так він піклується і проявляє любов до дитини….. але буває така агресія ….
Я ніколи дитині не сказала будь завжди слухняною, хорошою дівчинкою, бо розумію що це неначе як дресирування будь такою і тебе будуть любити. Я люблю просто за те що вона така, так не слухається, і балується і т.д але це дитина вона безліч ємоцій переживає. І я не хочу щоб вона боялася їх проявляти. Я не хочу щоб вона була для всіх зручною.
( у мене так в дитинстві було просто , тому я не хочу своїй дитині такого).
А до рождения ребенка было по другому в плане поведения мужа по отношению к вам, к тому, насколько вы цените его старания? Как обстояли дела с его раздражительностью и агрессией?
Вы можете говорить с мужем, пробовать объяснять, но если муж не будет хотеть что-то узнавать про возрастные особенности ребенка, не признает, что есть у него проблема, которую он пытается решить за счет ребенка, то толку не будет, к сожалению.
Какие у вас отношения с мужем?
↩ Реакція на відповідь № 391964 для Валентина Михайловна Жемчужникова
До народження дитини у нас були більш теплі відносини, ми якось разом дивилися в одному напрямку, я завжди підтримувала його ідеї. Більше тепла і любові було. Але й були такі непрямі моменти в сварках коли агресивно поводився…… я завжди давала час щоб він прийшов в себе і ми завжди пробачали один одного.
Бо тоді були молодші …. Ми більше один для одного старались. А зараз по-іншому , після народження було вже багато неприємних моментів…. Хотілося підтримки і розуміння а цього не було, потім наче все добре, потім знову… якісь гойдалки.
Я зрозуміла що агресія це його захисна реакція… він просто не хоче спокійно вирішувати якусь ситуацію відразу нападає .. в більшості емоції ним керують.
Була ситуація коли хлопчик у садочку підійшов до нашої дитини а вона в той час на горшку сиділа і він її за обличчя трогав, і вона розплакалася і в цей час ми прийшли забирати дитину, так чоловік як почав на того хлопчика агресивно щось казати , це жах був, наша дитина плаче , я її почала заспокоювати…..
а чоловік мені потім каже чого ти мовчала нічого не казала тому хлопчику треба захищати свою дитину. Його бісить коли я спокійно стою і хочу розібратися в ситуації , я за адекватною вирішення. А йому мабуть хотілося щоб я також напала на того хлопчика.
Я йому кажу « треба спочатку свою дитину заспокоїти , і самому заспокоїтись і потім вже розбиратися, але то вже треба з батьками хлопчика говорити а не ображати нападати на чужу дитину « я розумію неприємно коли ображають твою дитину , але так себе поводить також не можна.
Після народження дитини у мене змінилися певні погляди і ми вже дивимося на життя по різному.
Коли вир емоцій у нього проходе він вже спокійний , хороший , добрий.
Тут дійсно є над чим задуматися.
Просто одна частина мене вже давно б підошла з таких стосунків, інша ж дає можливість зберегти, налагодити відносини і щоб було у сімʼї повага і взаєморозуміння.
Отже, два варіанти перед Вами. Обидва будуть мати наслідки, з якими стикнетесь ви усі.
Який з них обрати?
Розлучення - це вибір, до якого змушують непереборні обставини. Коли варто захистити себе, коли ВИЧЕРПАНІ усі можливості задля вирішення принципово важливих аспектів спільного життя. Та чи усі можливості вичерпані у Вас?
Зберегти відносини і налагодити здорову атмосферу в сім'ї - чи є у Вас віра у те, що це можливо?
Що для цього доведеться змінити: Вам - ? Чоловікові - ?
Яким чином? Завдяки кому або чому?
Не дивуйтесь, певних трансформацій має зазнати і Ваше ставлення до поведінки чоловіка, до його звинувачень та агресії. Адже, доки він не зустрічається з Вашою МЕЖЕЮ, доти його прояви залишуться такими, як є сьогодні.
Одним з варіантів рішення є терапія, причому як парна, так і особиста. Знадобиться час, відповідні витрати ресурсів - грошей та власних сил. Тому доведеться спитати себе і чоловіка та почути відповідь, побачити реакцію. Потім, звісно, визначатись.
«Дякую вам за таку відповідь,але не зовсім погоджуюсь з тим що ви написали.»
Так, я можу помилятися в чомусь, а ви можете зі мною не погоджуватись. Але, чим більше ви коментуєте, тим більше я розумію, що в головному я не помиляюся- ви не хочете/ не можете/ боїтеся/ не вмієте ( підставляйте своє ) витримувати/ протистояти агресіі вашого чоловіка, тому обираєте « просто спокійно вирішувати ситуацію « й виправдовувати дії чоловіка, його агресію, щоб зберегти образ чоловіка як хорошого, люблячого, такого, що піклується.
«Коли вир емоцій у нього проходе він вже спокійний , хороший , добрий.».
« Просто чоловіку важко зрозуміти дитячу психіку.»- Ви справді думаєте, що дорослій людині потрібні якісь спеціальні знання, щоб зрозуміти що дитина в чотири роки не може навіть рахувати? Чи те, що дитина не розуміє різниці між приватним та комунальним закладом?
Ви можете знову зі мною не погодитись, але я знову повторюся:
Коли Ви обираєте ідею:
«якщо правильно поводитися, не провокувати, розуміти його, виправдовувати його, допомагати йому, враховувати його почуття — він не буде сердитися, і в сім'ї буде спокій», то для збереження спокою ви будете залучати дитину ( вчити її бути вдячною).
Я це пишу не з метою вас засудити, образити чи повчати, я намагаюся показати вам, що агресора неможливо задовольнити, він постійно потребує « крові «, і шо період « затишшя « з часом буде скорочуватися.
Також, що ваша поступливість — це не дипломатія, не просто риса характеру, а спосіб регуляції страху. Бо, якщо ви визнаєте його агресію як агресію, вам доведеться зіткнутися з власним безсиллям і необхідністю захищати себе. І тоді , ви можете несвідомо намагатися навчити дитину тієї самої стратегії ( бути зручною ), яка допомагає вам самій, хоча свідомо
«Я не хочу щоб вона була для всіх зручною.»
Неможливо навчити дитину тому, чого в тебе немає.
І тоді треба починати з себе- вчитися помічати власний страх → визнавати агресію іншого → не виправдовувати її → витримувати його невдоволення → говорити «ні» → не брати відповідальність за його емоції → захищати дитину від втягування в цю динаміку.
Для цього й потрібна терапія.
Добрий день. У Вашій ситуації важливо розділити дві різні речі: вдячність дитини батькам і право дитини на власні почуття.
У 4 роки дитина ще не здатна повною мірою усвідомлювати фінансові витрати батьків та оцінювати їхню працю так, як це робить доросла людина. Якщо вранці вона плаче й не хоче залишатися в садочку, це не означає, що вона «не цінує» батька чи його зусилля. Найімовірніше, в цей момент їй просто важко розлучатися з мамою, страшно або сумно.
Фрази на кшталт «я за тебе плачу», «будеш ходити в державний садочок», «я все для тебе роблю, а ти…» можуть формувати у дитини відчуття, що любов, турбота та матеріальні можливості потрібно відпрацьовувати правильною поведінкою. Для маленької дитини це надто великий емоційний тягар.
З дитиною Ви можете говорити приблизно так:
«Ти сьогодні дуже не хотіла залишатися в садочку. Я бачу, що тобі було сумно. Ти можеш сумувати за мамою. Ми все одно заберемо тебе після садочка. А тато купує тобі речі та оплачує садочок, тому що він про тебе піклується. Але тобі не потрібно бути вдячною за те, що ти сумуєш або чогось боїшся. Ми тебе любимо незалежно від цього».
А з чоловіком я б радила поговорити не в момент конфлікту і не при дитині. Не доводити йому, що він «неправильний батько», а говорити про наслідки таких слів для дитини.
Наприклад:
«Я бачу, скільки ти робиш для сім'ї і наскільки багато вкладаєш у дитину. Я це ціную. Але коли дитина плаче в садочку, вона не відмовляється від того, що ти для неї робиш. Їй просто важко розлучитися з нами. Мені важливо, щоб вона не відчувала, ніби повинна заслужити нашу турботу або що за гроші батьків вона зобов'язана поводитися певним чином».
Також варто домовитися про спільне правило: не обговорювати при дитині інших людей як «невдах» через їхній достаток чи спосіб життя. Дитина вчиться не лише з того, що їй пояснюють безпосередньо, а й із того, як батьки оцінюють інших людей.
При цьому Вашому чоловікові можна залишити право пишатися своєю працею та бажанням дати дитині найкраще. Важливо лише відокремити:
«Я можу багато для тебе робити» від «ти повинна це заслужити і відповідати моїм очікуванням».
І ще один важливий момент: Вам не потрібно самій ставати посередником між чоловіком і дитиною та постійно «виправляти» його слова. Виховання — відповідальність обох батьків. Ваше завдання — допомагати дитині розуміти свої почуття, встановлювати здорові межі та показувати власним прикладом, що цінність людини не визначається ціною речей, які вона має.
Якщо подібні ситуації повторюються часто, варто вже не лише обговорювати окремі фрази, а поговорити з чоловіком про цінності, на яких ви обоє хочете будувати виховання дитини. Саме тут може бути ключ до зміни ситуації.
↩ Реакція на відповідь № 391972 для Людмила Петровна Колесник
Добрий день, дуже дякую за таку відповідь і поради.
Я завжди дитині говорю “що знаю що ти сумуєш і це нормально, і я сумую….ми тебе дуже любимо і заберемо після садочка будемо разом гуляти проводити час “ .
Стараюсь проговорювати ту емоцію яка у неї зявляється в певні ситуації.
Мене і бентежить що він оцінює людей ….. я йому говорила про це. Інші люди то інші то їх вибір як жити і як виглядати,не варто засуджувати ( може інколи стосовно зовнішності людини говорити якісь фрази, йому смішно , а мені ні, бо не розумію такого).
Чоловік при дитині інколи може розпочати конфлікт,хоча я йому говорила що при дитині так робити не треба.
Було таке що говорив при дитині що я погана мама і дружина і т.інше… бо його бісило що дитина плаче і плаче ніяк не заспокоїлася.
У мене інше бачення у вихованні у нього по іншому. Дисонанс(
Потім конфлікт пройшов він всіх любить і все добре, потім щось трапилось і знову то нотації дитині читає аж нудно від того.
Я не ідеальна, але ніколи при дитині не сказала що то а поганий і т.д у випадку від нього. Бо розумію своєю головою що так робити не можна, дитина любить обох батьків .
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 391971 для Оксана Юрьевна Селезнева
Звісно є над чим замислитися.
Так ,є певні страхи ,які мабуть не хочеться визнати.
Так , вже доходжу до того , що треба буде мені іти в терапію.
Доброго часу доби!
Нажаль, ситуація не така вже й однозначна. В будь якій сімейній проблемі є, як мінімум 2 сторони=2 проблеми=2 болю.. А в Вашому випадку - 3 сторони=3 проблеми=3 ємоції=3 упередження і так далі. З того, що я прочитала - не можу коментувати - брак інфрмації. Тому маю задати кілька питань.
З початку про чоловіка:
Як давно і як часто чоловік почав говорити, що його не цінують, те що він робить не цінують?
В яких саме випадках це відбуваєтсья?
А як саме, конкретно, він очікує прояв подяки та цінування його зусиль з Вашої сторони або зі сторони дитинки?
Хто був ініціатором вибору приватного, дорогого садочка?
Тепер про Вас:
цитата:
Важко з ним ….
Але оці притензіі що «я гроші плачу … «
мене знесилюють… бо я потім погона жінка що дитині не пояснюю що треба вчити цінувати те що роблять батьки…
Але ж важко було не завжди? Чи з самого початку? Важко в усьому чи тільки в його претензії цінування?
Ви написали, що відчуваєте себе поганою жінкою, але свою "недосконалість" жінки пояснюєте материнськими ділами. Так, це прописано підсвідомо, Ви навряд чи помітили таку непоєднаність ролей, але це дуже важливий і впливовий момент. Це дійсно буде Вас не просто знесилювати, а й паралізувати, виснажувати, викручувати ментально, емоційно та фізично. Бо складно й болісно бути жінкою для своєї дитини замість того, щоб бути мамою - розумієте про що я? Повторюсь, це підсвідомий прояв, але він свідчить про глибоку проблему, над якою було б дуже мудро попрацювати з фахівцем.
Заголовок запиту Ви означили "не цінуємо" - я правильно зрозуміла - до Вас у нього теж претензії, що Ви не цінуєте?
Ви працюєте?
Ще маю припущення - виправьте мене, якщо я помиляюся. Не один раз перечитала Ваші відповіді на питання фахівців - і якщо те, що Ви описали щробити у вигляді діалогу - Ви постійно повчаєте, пояснюєте, заспокоюєте, стримуєте, роите зауваження.. - Якщо на це подивитися зі сторони - яим стосункам здебільшого притаманна така поведінка в рдині: подружнім чи батьківсько-дитячим?
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 391982 для Наталия Павловна Венглинская
Добрий день,
Про чоловіка : він мабуть частіше зараз говорить що не цінують коли зʼявилася дитина, до того можливо також були моменти не можу згадати.
Ми разом думали про приватний садочок.Я звісно не проти була державног, але він почав говорити « ти що , там погані вихователі і діти, треба тільки приватний»
Сьогодні знову дитина вдома почала плакати не хочу у садочок, він знову « я за нього гроші плачу, а ти не хочеш , чому не цінуєш. те що я роблю, я не можу собі куртку чи ботінки купити , я такі гроші на садочок витрачаю « тобто виходить так: він хоче щоб дитина відповідала його очікуванням і на цьому крапка. Він плате гроші - а ти маєш ходити , а бо робити те за що він гроші заплатив. Я це так розумію. Дитина повинна правильно себе поводити і завжди слухатися. «Сказав в садочок значить треба іти .«
Так він працює , але така претензія до дитини , я не розумію. Можливо мені хтось пояснить це.
Я на разі не працюю.
Так до мене також були претензії, але зараз все ж таки більше до дитини.
Тобто не варто робити йому пояснення, зауваження стримувати…. ? Якщо ж він не розуміє сам дитячої психіки, тому і приходиться пояснювати . Я також задовбала я одне і теж тільки по різному йому пояснювати.
« тобто виходить так: він хоче щоб дитина відповідала його очікуванням і на цьому крапка. Він плате гроші - а ти маєш ходити , а бо робити те за що він гроші заплатив. Я це так розумію.
Саме так. Ви це так розумієте. А що він має на увазі? Може має сенс задати йому питання: як ти очікуєш прояв вдячності за садочок від 4-хрічної дитини? як варіант. Так, у нього є свій біль і своє переживання проблеми. Але чи бачить\знає він чого і як хоче?..
цитата:
Можливо мені хтось пояснить це.
Хтось - ні. Хтось може лише интерпретувати на підставі своїх вражень, переживать, бачень і таке подібне. І це буде дууууже віддалене фантазійне припущення що тільки погіршить і без того дуже складну ситуацію.
Пояснити може тільки сам чоловік. А для цього треа сісти і поспілкуватися. Саме спілкуватися - задавати питання.
І знову моє припущення - можливо то претензія не до дитини? Можливо через дитину до Вас?
І якщо Ви не працюєте, то яка необхідність дитину віддавати в садочок?
цитата:
Тобто не варто робити йому пояснення, зауваження стримувати…. ?
Я запитала до якої моделі стосунків це скоріше відноситься: подружніх чи батьківсько дитячих?
цитата:
Якщо ж він не розуміє сам дитячої психіки
А як Ви зрозуміли, що він не розуміє? Чи він конкретно проговорив як саме, на його думку, має проявляти повагу, вдячніть 4х річна дитинка?
цитата:
Я також задовбала я одне і теж тільки по різному йому пояснювати.
То може має сенс змінити тактику? Бо, як бачите, пояснення не праюють..
Есть предположение, что вы до рождения ребенка были больше склонны сглаживать углы, закрывать на что-то глаза, успокаивать мужа ,если он проявлял раздражительность или агрессию. Но сейчас есть ребенок и вам хочется защищать больше ребенка, чем закрывать глаза на поведение мужа.
На сейчас какие между вами с мужем отношения? Что осталось теплого, хорошего в вашем общении? Есть ли время для двоих и когда вы чувствуете, что все хорошо?
Обсуждали ли вы с мужем данную тему, чтобы как-то по другому решить вопрос с благодарностью, тем, как он в целом видит отношения с ребенком и вами?
