Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня!
Прочитала Вашу сумну сповідь.
Дівчинці 13 років, і вона вже увійшла в пубертатний період, коли назовні виходять ті помилки, які були, на мою думку, зроблені раніше у питанні її виховання. Адже, діти і батьки - це одне ціле. І розглядати окремо дитину від батьків та родини, це те ж саме, що розглядати якийсь внутрішній орган окремо від усіх інших, тоді, як він є лише частиною всієї внутрішньої системи.
І ось що мені одразу впало в очі з написаного "сваримося іноді ( у шлюбі 22 роки ) але переважно із
за того ,що я вважаю його занадто суворим до неї ,але взагалі я ,,поганий поліцейський,, с татом вона спілкується тільки коли їй щось треба ,у бабусі може взяти без дозволу телефон". Як на мене, пртсутня певна заміна ролей між Вами та Вашим чоловіком, що є одним із головних чинників того, що відбувається з дівчинкою. Адже, є певні закони природи, порушення яких призводить до неприємностей, знаємо ми про ці закони, чи ні. От, як, наприклад, такий:
"Якщо жінка не поважає думку чоловіка і дозволяє
собі нею нехтувати, діти таких батьків, слухатися нікого не будуть і стануть некерованими". Чи не те ж саме відбувається і з Вашою донькою?
Судячи з того, що Ви пишете, відбувається певна нівеляція статусу чоловіка, як батька в родині. Що може бути певним проявом неповаги до нього і нерахуванням з його думкою та методами виховання.
На мою думку, проблема з дівчинкою - комплексна, і стосується, не лише дівчинки, але, насамперед, дорослих, її батьків. Адже, якщо нам щось не подобається в
дитині, причини того, що не подобається, потрібно
шукати в нас самих. У дівчинки явно є проблеми з порушенням особистісних кордонів інших людей. А так буває тоді, коли дитина має дуже нечітке уявлення про власні кордони, які формуються саме в спілкуванні зі значимими людьми, тобто, батьками. Окрім того, що з дівчинкою повинен почати працювати індивідуально не шкільний психолог, а спеціаліст у цій сфері, я б Вам щиро порадила взяти хоча б декілька індивідуальних консультацій з сімейним психологом хоча б для того, щоб змогли подивитися на ситуацію з іншого боку, більш
об'єктивно. Адже, не знайшовши "коріння" проблеми,
вирішити саме питання просто неможливо і ситуація
може лише погіршитися.

Відредаговано автором 03-05-2024 16:21:48

Доброго дня Вікторіє!
Як на мене, вся ситуація, яка склалася - це не лише питання нестачі інформації про життя канадців та їх звички, а ще й питання Ваших же особистісних кордонів, які дуже розмиті. "Але я дозволила емоційне насилля, вчасно не сказавши ні"
Окрім того, це ще і питання особистого почуття захищеності, яке формується в дитинстві в стосунках з батьками, з батьком, якого, як на мене, у Вас також немає. Тому Ви заплуталися, насамперед, у своїх страхах та бажаннях. "мала заскок з друзями з дитинства. І страхи з минулого.."
Ви пишете, що хочете бути незалежною, і це чудово! Але ж незалежність, насамперед, це поняття не зовнішньої поведінки, а внутрішнього стану жінки, і називається, насправді, самодостатністю, коли жінка
почуває себе щасливою і для цього не потребує якихось сумнівних стосунків з одруженим чоловіком. А якщо до цього додати страх втратити роботу, залишитися без фінансового захисту ( І чи тільки фінансового?)
Ви пишете, що стосунки з мамою дружні - прекрасно!
А які стосунки у Вас з батьком? І як склалися стосунки між мамою та татом? Бо, як на мене, намагання розібратися в ситуації поверхнево, нічого кардинально не дасть. Адже, існують певні внутрішні установки, страхи та поведінкові моделі, які можуть призвести до іншої ситуації, але зі схожим сценарієм. Я не думаю, що Вам би хотілося повторів, нехай і якійсь іншій формі ..
Як, до речі, у Вас із особистим життям?

Відредаговано автором 03-05-2024 15:50:02

Доброго дня Надя!
Дуже важко жити, коли весь час шукаєш собі якусь підпорку зі сторони у вигляді людей, які опиняються поруч. Бо люди не ідеальні, і самі можуть дуже швидко втратити рівновагу. Тому, насправді, питання не в людях, до яких Ви прив'язується, а в тому, щоб самі знайти в собі ту саму рівновагу, якої Вам так не вистачає.
І щоб це зробити, потрібно, насамперед, розібратися, а звідки у Вас така тенденція до "залипання"?
Яким було Ваше дитинство? Як до Вас ставилися батьки? Чи було достатньо тепла та любові в стосунках з ними?

Доброго дня Маріє!
Певне, дуже важко давати більш грунтовні поради, але з того, що я прочитала, у мене склалося враження, що Ваше безпліддя може бути, у тому числі, психо-соматикою, установкою "навіяною" батьками. Ви пишете
"З дитинства проблеми зі здоров'ям, та певно сама по собі я слабка, завджи мені батьки казали, що дитина це важко, це не для мене".
І окрім того, що, можливо, є якесь захворювання, Ви ще й свій пригнічений стан "накручуєте" штучно, не дозволяючи навіть припустити думки, що лікарі - це просто люди і тому, нерідко, помиляються.
Ви пишете “Треба переключитася і шукати інший сенс життя? Чи боротися? Але тоді може бути ще більше розчарування", не розуміючи, що "боротися" і "шукати інший сенс життя" взаємопов'язані, як це не дивно. Тому, що любі зміни, у тому числі, зцілення, починаються з внутрішнього прийняття ситуації, як такої, що вже склалася на даний момент... Чому це так важливо?
Справа в тому, що Ви знаходитеся в такому стані ще й тому, що внутрішньо ображаєтеся на своє життя, на свою долю, на себе, і сили витрачаються на абсолютно безплідну боротьбу, яка Вас виснажує, роблячи ще слабшою. А чоловіки та діти з'являються лише тоді, коли жінка стає внутрішньо наповненою і гармонічною. При цьому, не так вже і суть важливо, чи має вона абсолютне фізичне здоров'я.
Тому, на мою думку, починати потрібно саме з Вашого психо-емоційного стану, а там, хто зна, чи не почнуться зміни з фізичним станом та і в особистому житті...

Доброго вечора!
Як на мене, обставини склалися для Вас таким чином, що, можливо, незначна невпевненість в собі посилилася через те, що Ви потрапили в колектив дівчат, яких цікавлять лише одяг та плітки.
"В колективі дівчата постійно обговорюють хто як вдітий, хто з ким зустрічається і обговорюють це відкрито"
А зважаючи на те, що для Вас цікавим є щось набагато глибше, про що, можливо, Ви і самі не здогадуєтеся, Ви вирішили, що з Вами щось не так, Ви не така як всі вони і... від такої невідповідності
соціуму, впали в депресію...
Певне, це лише мої припущення. Але так буває, коли ми не маємо опори в собі, бо не маємо і підтримки та порозуміння від значимих для нас людей.
Тому потрібно дещо більше інформації по Вас. Вас є кому підтримати? Є з ким поговорити про свій стан та свої почуття?

Думаю, що Ваша установка "Жизнь одному, я для себя не вижу" пов'язана суто з відсутністю знань про те, як побудоване наше життя, для чого воно кожному з нас потрібне, і який його основний сенс.
Насправді, це не просто обмежуюча, глибоко вкорінена установка, а установка руйнуюча повністю Ваше життя. Переводячи на зрозуміла Вам мову віри - це неприйняття волі Творця, а отже, боротьба не лише самого з собою, а і зі своєю долею, що надзвичайно виснажує і забирає необхідні для конструктивних дій, сили. Що, власне, з Вами і відбувається, у тому числі, поганий сон, невротичний
стан, який є основною ознакою психо-емоційного виснаження.
Є зовнішні чинники, а є глибинні, які, насправді, і керують нашим життям, створюючи всі зовнішні події. І намагання вирішити про теми лише на фізичному рівні схоже на спроби пробити стіну головою...
Тому я і написала щодо індивідуальної роботи з психологом - необхідно, в першу чергу, трансформувати всі обмежуючі підсвідомі установки, які закладені не зараз, а можливо, навіть, Передані Вам ще в дитинстві.

Не має у у цьому світі жодної ситуації, яка б була випадковою. Отже, якщо немає можливості мати шлюб і роботу, всі свої сили варто зосередити на внутрішньому житті.
Якщо немає можливості працювати з психологом, я б Вам радила почати слухати лекції Олега Торсунова по стосункам і ознайомитися з працями Сергія Миколайовича Лазарєва. Можливо, тоді швидше зможете знайти внутрішню опору в собі.

Доброго дня Алекс!
Колеги зосередилися на зовнішніх подіях і можливостям виходу з них - і це правильно! Тоді, я зосереджуся на спробі знайти глибинні причини всього того, що відбувається з Вашим життям.
. Перше. Війни і всі важкі, стресові події завжди "піднімають на верх" все те, що існувало і до них, але у прихованій, латентній формі. Власне, Ви і самі це
відмітили "Стoит зamетить, ocнoвa
npoблеm былa и дo вoйны...". Тобто,
немає, насправді, нічого дивного в тому, що проблеми "посипалися", коли і саме життя почало всіх виштовхувати із зони комфорту.
Друге. Коли Ви описуєте ставлення до Вас всіх людей, з якими Ви спілкуєтеся, зовні, складається враження, що Вас просто використовують, але... Використовувати людину можна лише тоді, коли вона сама готова бути використаною. Тобто, має якусь внутрішню невирішена дуже глибоку проблему, яку у такий спосіб намагається "закрити". А те, що Ви пишете про стосунки з сином, тільки підтверджує моє припущення. "Переживания за него сразу убивают весь смысл жизни". Тобто, син для Вас є основним сенсом життя. А це говорить про надзвичайно сильну тенденцію до "залипання" на близьких людях і залежності, загалом, від всіх стосунків. Тоді, як наше життя побудоване таким чином, що коли а нас "вмонтовано" викривлений світогляд, тоді все, що ми в цьому світі ідеалізуємо, і за що внутрішньо міцно тримаємося, для збереження душі, має бути зруйновано.
Тому третє логічно лягає на два перших висновки.
Ви пишете, що віруюча людина і ходите до церкви ; що прекрасно, але... Ходити до церкви, на превеликий жаль, не завжди тотожно вірі, і швидше, підтримує звичайнісіньку релігійність.
Інакше Ви б ніколи не впали у відчай і не втратили сенс життя, у тому числі, через складні стосунки з сином. Можна молитися роками і не розуміти, що молитеся лише на свої людські бажання і їх виконання. Тоді, як справжня віра - це кожноденне прославлення імен Бога, не має значення, у яких релігійних вподобаннях, і вдячність Йому за все, що він дав, особливо, а таких важких умовах як зараз.
Власне, у такому контексті, дії всіх родичів та знайомих тоді буде логічні. Вони своїми зовнішніми не буде гарними діями, руйнують Вашу внутрішню віру в людей і їх ідеалізацію, і змушують Вас нарешті, по справжньому почати спиратися на справжні внутрішні цінності.
І ще... Як на мене,та проблема, яка зараз так загострилася, має набагато глибше коріння і може навіть бути пов'язаною з Вашим дитинством. Адже, ми намагаємося всім "забігати всі дороги" лише тоді, коли внутрішньо недолюблені, і самі б дуже хотіли, щоб так стали дбати про нас.
Насправді, Ваше питання - це запит на індивідуальну роботу з психологом по зміні світогляду та внутрішніх установок і поведінкових моделей.

Відредаговано автором 01-05-2024 09:27:25

Я Вас дуже розумію, бо це Ваші батьки...
Тому єдине, що Ви можете зробити - це уявити своє життя, яким воно буде, якщо батьки продовжать так себе поводити...
Тобто, потрібно обирати між двох зол: терпіти і накопичувати в собі роздратування, сором, образи, гнів, і по факту, знищувати себе, чи все ж набратися сміливості і сказати, що Вам дуже неприємно чути те, що вони роблять...
Звернутися до когось із знайомих дорослих і попросити їх поговорити з батьками, може бути ще неприємніше і більше сорому батькам. Адже, тоді про все буде знати ще якась людина.
Хоча, є ще, як на мене, один спосіб. Оберіть момент і запитайте у мами поради, яка, ніби, потрібна одній з Ваших подруг. І опишіть все, що відбувається з Вами від імені тої свої подруги. Попросіть, щоб мама порадила як потрібно себе поводити тій дівчинці, що робити, щоб батьки подружки стали більш обережними та уважними і зрозуміли, що їх дочка все чує.
Таким чином, Вам легше буде все розповісти, а мама з вітчимом, думаю, стануть більш обережними, і почнуть думати не лише про себе.

Відредаговано автором 30-04-2024 19:30:27

Доброго дня MaryMary!
Зовні все "крутиться" навколо кредитки та покупки, але...
Чи насправді, мова іде лише про реакцію чоловіка на витрати, з яким Ви мешкаєте?
Як на мене, ні. От, наприклад, чоловіка, з яким живете разом, по факту, сім'єю, називаєте чомусь "молодой человек"... А чому? Якщо він просто "молодой человек", то чому Ви повинні йому давати звіт про те, що купили і скільки це коштує? А якщо він Ваш чоловік, Ви живете сім'єю, тобто, Ви його дружина, тоді потрібно, найперше, врегулювати питання фінансів. Адже, складається враження, що погляди на розподіл грошей у Вас дуже різні. І чоловік вважає, що в сім'ї всі великі покупки потрібно все ж узгоджувати разом. І тоді точка зору чоловіка цілком
'зрозуміла.
Адже, коли люди живуть в гармонії,
не спаде навіть на думку, щось купувати собі потайки. Бо фінансові питання - це частина того простору, в якому живе пара. Щоб мати змогу зрозуміти, що насправді відбувається і надати результативніше поради, замало інформації.
Що саме змусило Вас приховати покупку? Як в Вашій парі вирішуються фінансові питання, і як вони розподіляються? Елемент втаємничення стосується лише фінансової сфери, чи і в інших сферах спільного життя є страхи, які змушують Вас не бути відвертою з чоловіком?
Адже, радитися з чоловіком, з яким жінка живе разом - це абсолютно нормально а, зачасти, і корисно. Бо одна голова - добре, а дві - все ж набагато краще. Та і жінка, в ідеалі, почуває себе так більш захищеною. Бо відповідальність за жінку бере на себе чоловік в таких випадках.
Тоді, як фраза "Как мне теперь действовать, ведь я теперь лишний раз вообще боюсь что-то сделать не
так?" змушує думати, що ця ситуація - лише верхівка "айсбергу" і змушує мати певні припущення стосовно того, що є певні ознаки залежних стосунків.
То що раніше відбувалося між вами?

Відредаговано автором 30-04-2024 15:01:22

Доброго дня!
Знаєте, в житті кожної людини є такі ситуації, коли як і що не зробиш, а гарно все одно не буде. Коли вибір варіюється між порятунком життя, і порятунком своєї душі. І саме перед таким, надважким вибором, Ви зараз і постали. Хлопець вже зробив свій вибір - він дуже прив'язаний до своїх батьків і ніколи без них не поїде навіть під страхом смерті. Тому вплинути на нього Ви навряд чи зможете. Отже, Вам прийдеться вирішити надважку дилему самостійно.
Єдине,.. Те, що Ви заради хлопця все кинули аби лише бути з ним, зрозуміло...
І що хлопець пожертвував своїм життям заради своїх батьків - також.
Але де, між стосунками хлопця і його батьками Ви?
Ви думаєте про всіх, а от хтось з них про
Вас думає? Вам цей хлопець робив пропозицію одружитися?
Скажете, до чого тут це все? А я скажу, що має пряме відношення. Ви ладні пожертвувати своїм життям, але при цьому Ви впевнені, що заради Вас пожертвує своїм життям і Ваш хлопець? Адже, одруження, це ще і перебирання на себе відповідальності за того, хто поруч. Хлопець намагається Вас врятувати, просить, щоб Ви поїхали, чи все крутиться лише навколо рішення його та його батьків?
А якщо батьки дійсно люблять свого сина, то чому не дали йому можливість жити окремо на безпечній території?
Дуже схоже на одну велику психо-емоційну залежність всіх від всіх. А там де залежності, любові дуже і дуже мало.... Ви жертвуєте собою, а заради чого, знаєте?

Відредаговано автором 30-04-2024 10:46:06

Доброго ранку Олено!
Насправді, вітаю Вас! Бо з того моменту, як ми маємо сили усвідомити свої помилки, ми починаємо змінюватися. А отже, може почати змінюватися і наше життя. Насправді, як це не дивно, але наше життя складається відповідно тим програмам та сценаріям, які були закладені набагато раніше. У відповідності до глибинних внутрішніх установок, які ми, зачасти, переймаємо від своїх батьків. І оскільки "спадок" передається несвідомо, у вигляді програм, буває достатньо складно ці самі програми змінити, бо це рівень несвідомого. До речі, саме про це пишете і Ви "Вже гидко від своєї поведінки,але і дивитись на п'яного або просто лежачого чоловіка сил немає". Тобто, і хочеться все змінити, і не вистачає на це сил. Бо це рівень наших рефлексів, якими ми не керуємо.
До речі, а як склалися стосунки між мамою та Вашим батьком?

Доброго дня Оля!
Співчуваю Вам. Бо дуже важко без підтримки, та ще й коли життя сповнене постійними стресами.
Певне, гарні подруги, найкраще могли б допомогти Вам виговоритися, але лише ті, що самі знають як правильно жити. Бо у іншому випадку, на гарні поради навряд чи можна було б очікувати.
Але є певні життєві закономірності, перша з яких: нічого в цьому житті не буває випадковим. Отже, якщо Ви опинилися в такій ситуації повної ізольованості, це для чогось потрібно: можливо, для того, щоб пройшло переосмислення свого життя, своїх стосунків з рідними людьми, своїх вподобань та життєвих смислів і сенсів. Бо, як це не дивно, але лише на самоті ми можемо все це глибинно зрозуміти.
Друга закономірність. Щоб змінити своє життя на краще, необхідні знання, як це зробити. А от знань у Вас якраз і не вистачає. Знань про те, як влаштоване наше життя, для чого воно нам дається, для чого ми приходимо у цей світ і куди потім ідемо далі, як будуються гармонічні стосунки з чоловіками...
Адже, судячи про те, що Ви написали про стосунки з мамою, навряд чи і Ваша мама щаслива. Як склалися стосунки між Вашими батьками? Бо ми, нерідко, повторюємо батьківські сценарії стосунків вже стаючи дорослими і створюючи свою родину...

Доброго ранку Іро!
А як давно Ви стали помічати таку брезгливість? Чи були в Вашому житті події, за які Ви себе засуджуєте, про які Вам соромно згадувати? Або події, яким Ви стали свідком, можливо в житті значимих для Вас людей?
Зачасти, такі події могли відбуватися в далекому дитинстві, про які ми вже навіть не пам'ятаємо. Бо якщо це було в дитинстві, психіка дитину "забуванням" намагається захистити від глибокої травми. Але при цьому, на поверхню виводиться якась звичка чи реакція, яка нам весь час нагадує, що є щось всередині нас, на що ми обов'язково повинні звернути увагу...
Інколи, одне згадування травмуючої події може вже запустити ефект зцілення. І тоді, головне, не пропустити цей шанс...

Доброго дня!
Насправді, я Вас дуже розумію. Бо переживши трагедію з чоловіком своєї дитини, навряд чи будеш мати схильність до невиважениж дій.
І якщо б це було так просто самій в собі розібратися, змінити сформовані травмуючі установки і почати нове життя з "білого листа", навряд чи виникла б потреба звертатися до
психологів.
Тому я б могла порадити не робити "різких рухів", щоб, найперше, захисти себе від нових травм, а почати потроху розбиратися в собі, розв'язуючи ті життєві "вузлики", які вже накопичилися.
Адже є певний закон життя. Якщо ми змогли внутрішньо впоратися зі старим сценарієм, трансформувавши його у щось більш конструктивне, життя саме виводить нас на новий рівень. Це як у комп'ютерній грі, де переходиш з рівня на рівень, відповідно тому, як засвоїв старий урок.
На превеликий даль, недостатньо інформації про Ваше попереднє життя
Тому я можу зробити лише певні логічні припущення. Адже, Ваші теперішні стосунки з чоловіком мають всі ознаки психо-емоційної залежності, яка, навряд чи, сформувалася лише зараз. Та і попередні стосунки були дуже далекі від гармонічних... Тому, щоб реально допомогти Вам з цим усім впоратися, потрібно починати спочатку.
Яким було Ваше дитинство? Як склалися стосунки між Вашими батьками?