Робота й кар'єра

Возможно вопрос надо было написать на форум, но мне кажется что все дело в голове.
Я общительный человек, эмоций не сильно испытываю. Меня слишком быстро повысили на работе, и я стал маленьким начальником, казалось бы хорошо, но мне кажется что это было слишком рано, я слишком добрый иногда, или я вообще не заслужил или не справлюсь. Я не хочу терять должность, но это слишком давит на меня. Имею проблемы с самооценкой, но мне кажется что это можно задавить ради работы. Эти мысли не дают нормально работать и всё идёт по кругу. Что это, как заставить себя мыслить по другому. Я абсолютно ничего не понимаю

Мені майже 20 років. З самої школи було важко відповісти на питання ким хочу бути. Відчуваю, що під тиском соціуму сказала, що хочу бути програмістом (маю здібності до математики , ходила на гурток по інформатиці, але навчалася в філологічному класі). Сама ж до самого кінця 11 класу вагалась чи то, чи не то я обрала. Я не повністю усвідомлювала, що ховається за цією професією. Код трохи писала в школі. Вступила в поганий університет (хоча бали були гарні), навчали повільно та повільно. Це мене не влаштовувало. Після першого року почалися знову думки може це не моє. Перевступила за кордон . Була можливість поміняти напрямок, я дуже довго думала, вагалась. Майже вступила на перекладача(загорілася синхронним перекладом), потім на корейську мову, але в кінці кінців знову обрала програмування. Подумала це вигідніше, ще й остаточно перевірю чи моє це. Навчатися виявилося дуже складно, а саме через те, що мене постійно била тривога, коли я робила проекти по програмуванню. З англійською, математиками проблем не було. Я в них як риба в воді, а коли я сідала за проекти з програмування в мене буквально включалась дуже сильна тривога. "я не впораюсь", "в мене не вийде", "чому я взагалі вирішила, що це моє". Приблизно такі думки крутилися, ну, і звичайно завершувалося все думкою, що я вилечу з університету, бо не складу ці предмети. Справлялася з цим просто заїданням. Ця жахлива тривога почала ще більше підкріплювати думку, що я обрала неправильний шлях, що так психологічно важко не повинно бути. Врешті-решт, я так до кінця не можу зрозуміти, чому у мене такі складні стосунки з програмуванням. Я не вірю, що знайду роботу, я тривожусь, коли роблю проекти, я постійно думаю чи моє це. Моя тривожність та вище вказані думки заважають мені покращити свої знання та знайти роботу, щоб нарешті спробувати цей напрямок та заспокоїтись. Дякую, якщо зможете просити світло на дану ситуацію

Доброго дня!
Власне суть питання - у назві.
Пропрацював більше 10ти років у ІТ, але так вийшло, що це не моє (довелось вже це зрозуміти через вигорання і тривожно депресивний розлад).
Не працюю вже більше року і ніяк не можу зрозуміти чим займатись далі. Намагаюсь проаналізувати причини. Звичайно ж, коли була депресія, то і не дивно що не міг визначитись, але зараз, нарешті після більш менш успішного підбору АД і проходження мінімального терміну прийому, коли вони почали нормально діяти, я все одно не можу ніяк вирішити, чим займатись...(назад вертатись а ІТ побоююсь із-за потворного програвання вищезгаданого сценарію). Як таких захоплень, інтересів немає, мало в чому бачу сенс.
І от я думаю - а чи може моя низька самооцінка бути однією із причин складності з (само)визначенням?
Тобто оскільки я не знаю хто я, що я, що мені насправді потрібно від життя, своїх бажань... То скільки я б не проходив по всіх відомих мені професіях, тестах профорієнтації, я завжди буду приходити в цьому питанні ні з чим?
Чи може просто це норма, (є така категорія людей) що людина не знає що вона хоче від життя і потрібно не залежно від того, хочеш чи ні, методом грубого перебору пробувати все що доступно та як мінімум не противно?