Кінець стосунків: кинуті та ті, хто кидає

Стосунки, за рідкісним винятком, починаються і закінчуються. Причин цьому багато. У якийсь момент вони вичерпуються, і учасники більше не отримують чогось важливого. Або вони побудовані так, що один віддає більше, ніж отримує, поступово виснажується і хоче це припинити. Можливо, змінилися цінності, інтереси та цілі, які раніше об’єднували та дозволяли рухатися з партнером в одному напрямку. 

Але, навіть якщо обоє відчувають необхідність цього кроку, то, зазвичай, хтось перший починає говорити про розставання. І ось він уже ініціатор, а другий автоматично призначається кинутим.

Переживання кинутих

У суспільстві прийнято виявляти підтримку тим, кого кидають. Вони дійсно опиняються у складному становищі. Образа, нерозуміння, часто неможливість з’ясувати для себе причини, чому інша людина вирішила перервати стосунки. Безсилля, лють.

Багато питань залишаються без відповіді: Чому? За що? Що я зробив не так? Невже я настільки нецінний? Може, це все було обманом, від початку до кінця? «Кинутому» можна страждати і перебувати в праведному гніві.

Переживання тих, хто кидає

Що переживає «той, хто кидає»? Його почуття залишаються за лаштунками. Про них не прийнято говорити. Тому ці люди перебувають у самотності, без можливості бути зрозумілими та підтриманими. 

У «того, хто кидає» немає права сумувати за втратою. За тим, що більше неможливо бути в цих стосунках. Про нездійснені надії та розчарування. Про образи та свою злість на партнера. Про сумніви у правильності рішення та страх жалю, які можуть прийти в майбутньому. А повернути все назад і переграти вже буде неможливо. Вина і відповідальність за біль, завданий своїм уходом, часто не дають спокою роками. І нею теж не можна поділитися. «Ну, це ж ти пішов! Отже, тобі все одно! А якщо не все одно, то навіщо треба було йти?»

Спільна відповідальність і шлях уперед

Традиційна версія: «кинутий» — жертва, «той, хто кидає» — безсовісний і бездушний егоїст. Але давайте не забувати, що стосунки — це процес спільний, продукт, створений двома. І відповідальність несуть обидва.

Шлях, пройдений разом, назавжди залишиться частиною життя, до якого неможливо ставитися байдуже, це не порожнє місце. Навіть у тому випадку, коли кажуть, що «почуття охололи», щось залишається. І в кожного тут своя біль та переживання. Кожен страждає по-своєму і має право оплакати втрачене цінне.

Розставання — це складний процес. Навіть якщо пара не знаходить більше сенсів залишатися разом, то прив’язаність, сформована за час, проведений разом, залишається. Саме вона робить увесь процес таким болісним. Незалежно від того, на якій стороні барикад ви опинилися, кожному буде нелегко.

Під час завершення стосунків важливо говорити про цінність один одного та спільно пройдений шлях. Виразити подяку та жаль, що це залишилося в минулому. Звичайно, перш ніж стане можливим відчувати подяку, необхідно пройти етап злості та розчарувань. Проговорити накопичені образи та невдоволення. Пробачити себе та партнера за помилки та недоліки. І далі будувати нові стосунки без примари минулого.