Скажи мені, щоб я тебе побачив

Здавалося б, що важкого в спілкуванні: розмовляй з людиною, слухай її. Але часто ми стикаємося з тим, що нам не вистачає ”справжнього“ спілкування, і тоді тягнемося до того, з ким цікаво розмовляти, кого хочеться слухати. Потреба й уміння спілкуватися не є вродженими. Вони виникають і формуються протягом життя, у стосунках з іншими. З одного боку, це потреба отримувати допомогу, а з іншого − самому допомагати іншим, бо людина, яка не здатна до співпереживання та співчуття, не може повноцінно спілкуватися, оскільки не розуміє і не відчуває інших. У 86% випадків нездатність до такого спілкування стає серйозною перешкодою у взаєморозумінні.

Як проникливість допомагає у спілкуванні

Не кожна людина може похвалитися тим, що вміє аналізувати почуте чи здатна легко поставити себе на місце іншого. Загальновідомо, що найкраще розуміють інших, а, отже, повноцінно спілкуються ті люди, хто має хист спостережливості та проникливості. Проникливість визначає ступінь та швидкість заглиблення у внутрішній світ людини. Інтуїція та спостережливість ґрунтуються на вмінні ”схоплювати“ нюанси поведінки інших та інтерпретувати її.

Згідно досліджень Г. Олпорта прониклива людина повинна володіти, принаймні, вісьмома якостями, які будуть відрізняти її від людини пересічної: досвід, під яким розуміється зрілість; схожість;  інтелект; розуміння себе як обов’язкова умова розуміння інших; відстороненість; складність; естетичні схильності; соціальний інтелект.

Приклад мудреців: мистецтво розуміння іншого

Окремо слід назвати такий критерій мудрості, проникливості, готовності до повноцінного спілкування, як мистецтво розуміння іншого. Т. Рібо у роботі ”Творча уява“ наводить приклад: ”Троє старих мудреців засперечалися: хто з них наймудріший? Їм допоміг перехожий, який був неподалік і запропонував випробування на кмітливість. Він показав п’ять ковпаків, три чорних і два білих, наказав закрити очі, після чого одягнув кожному чорний ковпак, а два білих заховав у мішок. Потім дозволив відкрити очі і запропонував здогадатися, якого кольору ковпак у кожного на власній голові. Той, хто розв’яже цю задачу, і буде вважатися наймудрішим.

Кожен мудрець бачить, що на головах інших чорні ковпаки, тобто два з трьох ковпаків одного кольору вже використані. Отже, якщо спиратися на безпосереднє сприймання і пам’ятати про загальну кількість ковпаків, то кожен може керуватися двома рівноправними гіпотезами: у нього на голові або чорний, або білий ковпак. Для подальшого розв’язання задачі необхідно пам’ятати, як кожен сприймається іншими і яке значення це може мати для вибору однієї з двох гіпотез.

Перший мудрець міркував: якби у мене на голові був білий ковпак, то другий мудрець думав би: ”Якщо і в мене на голові білий ковпак, то третій мудрець зразу б зрозумів, що в нього на голові чорний ковпак, тому, що білих ковпаків всього два“. Якщо він мовчить, то в мене на голові чорний ковпак, і тоді другий мудрець легко розв’язує цю задачу. Проте він мовчить, і це означає, що він бачить не білий, а чорний ковпак, і я маю всі підстави про це сказати.

Отже, якщо людина здатна зрозуміти думки співбесідника, то вона також спроможна спрогнозувати його подальшу поведінку, вчинки, а значить, бути на кілька кроків попереду ситуації, управляти нею.