Закритість в собі

Доброго дня!Росла в конфліктній сім'ї,мама,батько,я і 2 старші сестри,відносини з сестрами були нормальні,батько участі у вихованні не брав,але всі його боялись,мама через господарство і багато іншої роботи теж особливо часу не приділяла,з малечку була сором'язливою,з однолітками спілкуватись було важко,дружила лише з тими кого дуже добре знала,нові знайомства успіху не мали,в 15-16 років користувалась популярністю серед однокласників,мала свою точку зору,в 17 поступила в інститут,живу в чужому місті,з одногрупниками спілкувалась але тільки в крайніх ситуаціях,почувала себе "не в своїй тарілці",після 1-го курсу перевелась в інший інститут,в ньому наче було легше серед одногрупників,але з однолітками інших факультетів не могла спілкуватись через невпевненість,боязнь що мене не приймуть чи не зрозуміють(будуть засуджувати в якійсь моїй думці),зараз мені 20,навчаюсь на 4-му курсі,цілі щоб чогось досягнути не маю,не маю інтересів ні до чого,раніше було дуже велике бажання мати власну сім'ю,зараз бажання трішки згасло,в сім'ї все налагодилось,але на батька в деяких ситуаціях реагую як і раніше(тільки внутрішньо,зовнішніх проявів нема),маю хлопця,кохаю його,але друзів не маю,і не хочу мати,весь час хочу проводити тільки з коханим,він нервує через це(говоре ,що потрібно спілкуватись не тільки один з одним,а і з іншими),друзі в нього хороші,але якщо хоч якийсь жарт на мій рахунок,я закриваюсь,і що б мене не питали я мовчу(навіть якщо хочу щось сказати,щось ніби зажимається в середині і я не можу пересилити)таким чином всім псую настрій і на цьому наша зустріч завершується...якщо брати спілкування,то мені легше спілкуватись з хлопцями ніж з дівчатами.Часто проявляється агресія без вагомих причин,до мами можу підвищити голос,також до хлопця,через деякий час тільки усвідомлюю ,що роблю боляче їм...не хочу втрачати хлопця і хочу хороших відносин з батьками,особливо з мамою,ну і звичайно легко іти на контакт з людьми...Допоможіть будь-ласка!Дякую!