Творчо деградую

Добрий день. Більше не можу з цим спрявлятись сама, тому звертаюсь до вас. Я займаюсь (-лась) музикою вже багато років. Працювала з групами, ми виступали на малих і великих сценах, записувались, коротше, йшов активний процес. До цього я йшла мало не з несвідомого дитинства – скільки себе пам'ятаю, всюди при нагоді акцентувала, що стану співачкою. В мене є відповідні дані і навички. Та й досвід вже не новачка. Не так давно я пішла з однієї групи – технічний рівень там був просто шикарний, але мені хотілось побільше сучасності і креативу. Так я зійшлась зі своїми знайомими, музика яких дуже мені імпонувала, і ми почали роботу разом. Рівень там був слабенький, зате музика була «жива». Як часто буває, група розпалась. І зараз ми з її гітаристом разом. В нас вже, можна сказати, «сімейні стосунки», живемо разом, дуже сходимось як люди. Але творчо я нещаслива. Володя (так звуть мого хлопця) – за професією дизайнер, і більшість часу присвячує своїй роботі. Дуже любить музику і хоче нею займатись. Між тим, він не має належного технічного рівня в музиці, і грає «в своє задоволення». В нас немає репетицій, нам довго не вдається знайти людей, щоб створити групу. Бо ми маєм різні підходи: для Володі головне «душа», а я вважаю, що крім «душі» має бути ще й професіоналізм. (Можливо, тому, що в мене більше досвіду в музиці). В мене враження, що я деградую. Що мій рівень невпинно падає. Я часто плачу, взимку просто не жила, а доживала до весни, були депресії, останнім часом не можу ходити на концерти, будь-яка розмова про музику мені дуже псує настрій. Володя не пускає мене грати з іншими людьми ( ревнує, бо думає, що це така ж інтимна річ, як стосунки, і переконати його неможливо), і сам не може організувати роботу над своїм технічним рівнем. Це була справа мого життя. Я боюсь і не хочу сім'ї, дітей, бо знаю, що не реалізувалась. І не бачу, як можу реалізуватись тепер. Допоможіть, будь ласка, порадою…