Почну з головної думки: " Людей дофіґа й тому завжди знайдеться людина, що набагато краща буде за мене для тієї, з якою хочу побудувати якийсь рівень відносин. Тому мені не те що не треба намагатись щось робити, а є забороненим навіть робити якісь спроби, бо можу зробити гірше своїми почуттями, як би мені боляче не було "

Тому постійно, коли не стримую почуття до людини, що подобається, мені стає дуже соромно та хочеться все більше закритись від світу. Взагалі всі мої " проблеми " я раніше вирішував ізоляцією, але зараз й вона не дуже допомагає.

Хочу одночасно й показувати всі свої почуття, але боюсь цим налякати людину, бо іноді інстинктивно проявляю занадто багато турботи, що здається, що іноді ця " заботливість " іноді є токсичною. Я завжди хочу найкращого для дуже близьких мені людей й можу спокійно поступитись власними ресурсами, вільним часом, почуттями та принципами. І, посилаючись на головну думку на початку повідомлення, мені здається, що краще повністю придушувати власні почуття й завжди підтримувати рівень близьких друзів.

І кожного разу, як скажу/напишу щось не те, чи трошки покажу почуття, тривога підскакує до неймовірних рівнів і можу днями хвилюватись через це. І це мені все дуже сильно заважає.

Я просто не знаю вже, куди себе подіти та як нормально спілкуватись.

Хочу одночасно й показувати всі свої почуття, але боюсь цим налякати людину, бо іноді інстинктивно проявляю занадто багато турботи, що здається, що іноді ця " заботливість " іноді є токсичною.

краще повністю придушувати власні почуття й завжди підтримувати рівень близьких друзів.