Самооцінка, знецінення себе

З Новим роком, шановні учасники! Не знаю з чого почати, оскільки сама в собі не можу розібратись. Я злюсь сама на себе та на постійні зміни свого настрою, зараз коротко опишу свій стан. На даний момент, живу в Польщі, приїхала з сином, коли почалась війна, через к-ка міс вирішила розвестись з чоловіком (він в Україні, маємо дитину 6 р.), давно думала про це, ще з 2020; мала інші стосунки будучи в Польщі, чоловік був старший, не вийшло, 2 міс переживала розрив. Стосовно мого стану, я постійно відчуваю себе винною, звинувачую себе що нічого за своє життя не досягла, ні сімейного життя щасливого, ні квартири, ні машини, немаю хобі, лише одна я і дитина. Постійно хочу плакати, чекаю вечора, щоб піти до ліжка, коли усі сплять та поплакати і побути наодинці із собою. Відчуваю себе слабкою жінкою, котра не здатна на серйозні рішення і не готова брати відповідальність за своє життя. Дуже швидко привязуюсь до людей, чоловіків, від чого потім сама страждаю, мабуть, більше від своїх очікувань. Неможливість планувати своє життя далі також поклало великий відпечаток. Весь час, банально в переписках з чоловіками, я думаю 200 раз чи варто щось запитати щоб про мене щось не подумали, а хочу просто щоб мене сприймали такою як я є! Я живу ще з батьками, так як приїхала до них, це теж має певний вплив, так як часто хочеться жити окремо, бо звикла до того раніше. Є апатія вийти на вулицю, з кимось спілкуватись, постійно сама собі нию... так набридло, сама собі стаю противна. У мене є запитання, що зі мною, невже депресія? Ці постійні каруселі емоцій, перепади настрою, не бажання щось змінити виснажують, не розумію що зі мною діється але одне тут я усвідомлюю добре, що мушу почати з себе, розібратись у собі, полюбити себе та прийняти не за щось, а за те, що я така яка є і достойна щастя! Дуже хочу навчитись бути щасливою, не зважаючи на, інших людей, мати свої кордони і не мордувати себе думками що зі мною щось не так?! Хочу навчитись цього і тоді, мати змогу будувати щасливі та здорові відносини! Свій стан я почала помічати від коли я в декреті (5 років), там в мене була і післяродова депресія, сама з неї якось виходила, мене не розуміли (друзі, рідні), звідси і відсутність самоцінності... думаю що вплив мали відносини з чоловіком, де я стала себе відчувати сірою мишою.
Дякую всім тим, хто прочитає та зможе написати у відповідь корисні поради і свій досвід.