Я ніби бачу наблюдаю все з середини,мені важко вийти з цього стану,але я розумію все.
Просто незнаю чому але я мушу порізати собі руку бо якшо я цього не зроблю я незможу спати або далі шось робити.
Після цього я відчуваю полегшення.
Взагалі почала я це робити після смерті тата.
Але такі важкі перепади настрою в мене дуже давно.
З дитинстава я думаю пішло шось не так.
Тато пив в дитинстві,мені не хватало його уваги.
Батьки жили разом але у них були дуже погані відносини.
Я хотіла хорошого тата.
Десь роки 3 назад у нас всіх вже здали нерви від того шо він постійно п'є і він почав жити з іншої сторони будинку сам.
Пів року назад в нього почались проблеми з здоров'ям.
Я дуже переживала плюс я була закордоном на роботі в мене з цим всім стався нервовий зрив,типу
війна я хочу додому,тут тато хворий я просто задовбалась.
В жовні сказали шо в нього рак.
В грудній він помер
Я приїхала додому і мені так було тяжко на це все дивитись і слухати як він вмирає ці звуки
Це вибачете піздець просто кришу рве
Йому нічого просили не казати шо він вмирає від раку.
За ним дивилась мама моя і його сестра.
Мама бувало немогла спати днями бо постійно біля нього плюс вона ще робила на роботі.
Вона дуже схудла і теж нерви здавали.
Мені було так важко він незнав що з ним чого йому так погано.
А я запихала свої емоції десь в середині і казала тат все буде добре,ти зараз підлічишся і все буде оке.
А ці крики і стони в мене в голові.
Я почала різати руки ніби наказуючи себе за те що він відчував.
А взагалі я вигоріла
Я незнаю як далі жити
Мене тримають тількт близькі
Я не бачу смисла