Депресія

Доброго дня, Lesia!

Кільки днів тому психіатр поставив мені діагноз депресія, назначені антидепресанти та снодійні , бо маю проблеми зі сном.

Так завжди трапляється, коли людина затягує із вирішенням власних психологічних проблем - і в результаті цього вони переходять на наступний рівень - на психіатричний.

Живу в постійному стресі- важко пережила смерть батька , тепер війна..

Мабуть тому, що батько був для Вас справжньою підтримкою? А тепер його нема. Можливо ще й не до кінця прожили-переробили цю травму втрати.

Для своєї мами я як подруга якій вона розказує всі свої проблеми , переживання, важке життя, зливає свій негатив.Не відчуваю , нажаль, від неї підтримку. Чоловік періодично мене критикує, каже ,що хоче більше уваги, хоча мені зараз хочеться максимального спокую та усамітнення.

Так, Ви знайшли собі чоловіка, який за своєю структурою нагадує Вашу матір - і це не тільки не дивно, це абсолютно закономірно. А з мамою Ви просто помінялися ролями - звісно, що за її ініціативою, бо це для неї зручно. Але ж Вам - ні. І від цього всього хочеться сховатися, бо воно токсичне для Вас, а сил перетравити цю отруту у Вас вже не вистачає...

Я себе підтримую як можу, маю хобі, працюю, волонтерю, залишаю час на відновлення, відпочинок.Але все одно важко..

Це добре, але Ви й самі відчуваєте, що цього недостатньо.

чи змінити оточення яке мене критикує і не підпримує?

Це нічого не вирішить і не змінить. Бо замість цього оточення знайдете собі нове ТАКЕ Ж САМЕ. Спочатку треба змінити себе, налаштувати свій внутрішній світ. А потім вже і міняти оточення, щоб воно більше Вам підходило. Бо те, що є зараз цілком Вам відповідає - як пазл, що ідеально складається.

Як відновити свою опору, піти ще психолога? В терапію?

Ви самі все добре знаєте. Так.

Вітаю.
"Кільки днів тому психіатр поставив мені діагноз депресія, назначені антидепресанти та снодійні."

Потрібен час, щоб ліки почали допомогати та Ваш стан покращився. Хвороба робить свою справу, тому Ви й бачите все в " чорному" кольорі. Вважаю, зараз , краще не робити різких рухів та " змінювати оточення ". Я б запропонувала змінити спосіб спілкування з цим " оточенням ", знайти нові шляхи взаємодії з ним . Тому, да- терапія ,яка як раз й допоже відновити( або знайти) " свою опору", бо ліки тільки покращать Ваш емоційний стан, але не вирішать проблеми.
Вже потім, коли Ваш стан стабілізується ,завдяки ліками та терапії можна буде думати про те,потрібно Вам таке оточення чи ні.

Співчуваю вашому стану! З вашого тексту відчуваю самотність та сум. Ви наполовину осиротіли і для мами виступає скоріш мамою, бо не закономірно вигружати свій матеріал в своїх дітей. Вам теж потрібна жива підтримуюча людина, яка вас вислухає, почує і з якою можна просто бути. Не обов’язково корисною чи працьовитою. Ваш стан як раз показує, що ви вже не можете бути для інших, пора звернути увагу на себе! Волонтерство це теж прекрасна діяльність, але вона має бути обмежена, якщо недостатньо власних ресурсів. Ви роздаєте себе, але ж самі потребуєте.
Психіатр це лікування, а вам потрібно підтримуюче спілкування. Тому психолог це саме те! Також при депресії рятує спорт, дуже багато піших прогулянок та будь-які тілесні рухи! Треба застій відновити рухом! Я бажаю вам прожити цей період та відродити своє внутрішнє «сонце»!

Доброго вечора, Lesia!

Кільки днів тому психіатр поставив мені діагноз депресія, назначені антидепресанти та снодійні , бо маю проблеми зі сном.
Живу в постійному стресі

Прийміть мої слова підтримки... і ще одну дивну, на перший погляд, думку - депресія може бути до певної міри РЯТІВНИКОМ, якщо розглядати її в контексті всього життя загалом(!)
Але більш детально про це згодом.

Ви проживаєте дуже сильні почуття - біль від трати батька (співчуваю Вам) і біль, спричинену війною. І Ви прийняли виклик війни - робите те, що в Ваших силах. Але психіка цього надважкого навантежаення не витримує. І вона ж дає Вам шанс у вигляді депресії зазирнути вглиб себе і відчути ту межу, на якій вичерпуються на теперішній день Ваші ресурси(!)
Також цей стан спонукає переглянути модель стосунків з близькими - з мамою і чоловіком. Усвідомити, яку роль Ви намагаєтесь займати по відношенню до них. І не лише роль, а ще й потреби. Вони, як бачимо, задовольняються не кращим чином.
От скажіть щиро собі - чого Ви потребуєте в стосунках з мамою?
А чи отримуєте це?
Що було б бажано Вам відчувати поруч з чоловіком? Що є насправді?
Тож, тепер є шанс приділити увагу саме цим речам. Вони, насправді, не просто важливі - вони ВИЗНАЧАЛЬНІ. І лише від Вас залежить, які установки варто перглянути і скорегувати.

Тому моя порада на Ваше питання

В терапію?

- так!
Подбати якісно, в першу чергу, про себе(!)

Відредаговано автором 22-12-2023 17:36:29

Lesia, доброго часу доби!
Дуже співчуваю Вам.
У Вашому дописі стільки втоми відчувається.. що навряд чи той, запланований відпочинок спроможний дати Вам відновлення...
Може має сенс передивитися своє гнавантаження та зробити перепланування свого часу та сил?
Пропоную дослідити тапроаналізувати деякі навантаження.
Ви пишете, що для мами як подружка. Скільки мамі років? Чим вона займається? Як себе почуває? Як часто та як довго Ви спілкуєтеся з мамою?

Чоловік періодично мене критикує, каже ,що хоче більше уваги, хоча мені зараз хочеться максимального спокую та усамітнення.

Як давно Ви у шлюбі? За що саме він Вас критикує? А яку увагу, підтримку він дає Вам?

Як відновити свою опору, піти ще психолога? В терапію?

Зважаючи на діагноз психітра - обов'язково. Депресія тільки фармакотерапією не лікується. Без психотерапії Вам не обійтися. Але ще не тільки через це... але я б це радила в першу чергу для того, щоб стати для себе важливою людиною та змінити якість свого життя на краще. Тож раджу обрати фахівця та попрацювати з психологом. Налаштовуйтесь на глибоку та тривалу терапію.

Добрый вечер!

Кільки днів тому психіатр поставив мені діагноз депресія, назначені антидепресанти та снодійні , бо маю проблеми зі сном.
Живу в постійному стресі- важко пережила смерть батька , тепер війна..

Скажите, как давно Вы потеряли отца? Обычно на горевание после смерти близкого человека уходит 1-2 года. Самым острым периодом считается первых полгода. Вы остались без поддержки близких людей и Вам приходится это все переживать самостоятельно. Если Вы чувствуете потребность в том, чтобы помогать другим, то это должно быть дозировано и не в ущерб своему здоровью. Скажите, а как Вы чувствовали себя до войны? Было ли подобное состояние ранее ? Если Вы чувствуете, что не справляетесь, то лучше обратиться индивидуально за терапией к специалисту, потому что препараты не лечат, а лишь снимают симптом на какое-то время

хоча мені зараз хочеться максимального спокую та усамітнення.
Я себе підтримую як можу, маю хобі, працюю, волонтерю, залишаю час на відновлення, відпочинок.

Ви вірно відчуваєте і вірно поступаєте на даному етапі.

.Як відновити свою опору, піти ще психолога? В терапію?

Так, в терапію
Щоб зрозуміти себе і ЗМІНИТИ не оточення, а СТАВЛЕННЯ до себе і оточення!