Як перестати себе звинувачувати?

Я звинувачую себе у втраті дитини. Антенатальна втрата на 26 тижні вагітності. Минуло вже близько 3 років.
Вагітність була не запланованою, я пізно стала на облік. Пройшла обстеження, які назначили і два узд. На першому узд виявилось, що в мене термін 17 тижнів і матка в тонусі. Лікарка була дуже стара, як потім виявилось їй було 90. Оглянула і сказала не сношаться. Ми бачились тоді востаннє, її через день провели на пенсію. Коли робили друге узд сказали, що маленький плід та матка в тонусі. Нової лікарки тоді ще не було, акушерка сказала, що все нормально. Пізніше почались болі, я звернулась в поліклініку. Мене перенаправили в лікарню у відділ патологій вагітності. Там у мене запитали чи плід рухається. Поьім повели на пристрій де чути серцебиття. Його не було. Те що я розцінювала як рухи дитини виявилось, плаванням мертвої дитини - так мені сказала лікарка. Вона вже почала в мені розкладатись. Мене залишили в лікарні, щоб я розродилась. Це було в часи ковіду і мої родичі дуже поривались мене відвідати (на щастя їх не пускали у відділення) та втішити словами все буде добре. В мене алергія тепер на ці слова. Я спілкувалась з психотерепавтом в лікарні і він сказав, що не з кожної квітки достигає вишня і так буває, що діти помирають і там було щось про те, що я ще молода і т.д. Коли я повернклась з лікарні мої родичі вирішили не залишати мене саму. Мама з братом на кілька тижнів переїхали до нас з чоловіком. Я не могла працювати і плакати чи робити те що потребувала. Почувала себе як у в\'язниці. Пізніше я змінила роботу, переконала себе, що зі мною все гаразд. Приблизно через пів року мені зателефонувала акушерка з лікарні і запитала де моя картка і чи я зробила аборт.. Коли я сказала, що нічим не можу допомогти вона почала давити на жалість, що вона ж доьре ставилась до мене. Я кинула слухавку і заблокувала її. Пізніше пішла в ту ж поліклініку до гастроентеролога, а там поряд стають вагітні на облік. Я розридалась, мене накрило. Потім ставалось, ще декілька ситуацій де мене проривало. Почуваюсь винною, що не помітила що щось не так, і не вчасно стала на облік, що не планувала вагітність, що нервувалась на роботі, що коли помітила, що маленький животик не забила на сполох, що не зрозуміла, що щось не так. Мені досі страшно пройти те бісове обстеження і я боюсь повторення.