Ненавиджу своє життя та боюсь щось змінити

Добрий вечір!
Останнім часом у мене в житті дуже багато ненависті. Я працюю репетитором та ненавиджу це. Я ненавиджу своїх учнів і витрачаю багато нервів. Але в той же час боюсь щось змінювати, боюсь розпочинати нову роботу, тому що в мене не вийде і в мене буде недостатньо грошей, і я знаю як на це відреагує мама.

Я живу з мамою, та почала працювати тільки у 21 рік, а до того часу мама декілька разів натякала, що інші вже працюють, а я ні. І коли я завершила навчання, я дуже боялась не знайти роботу, я боялась, що буде казати мама і як осуджуюче вона буде дивитись на мене. Типу, що вона працює кожного дня, приходить з роботи, а я нічого не роблю. Вона розповідала знайомій(я була присутня), що ось моя дочка(я) працює, а не так як син її колеги, що сидить у мами на шиї.

Я не пишаюсь тим, ким я працюю, тому що це не приносить мені радості. Розумію, що я б хотіла бути кимось іншим, але не тією людиною, яку мама(та бабуся) хочуть бачити.

І ось я працюю більше пів року, та копила гроші або на психологічну допомогу або щоб кинути цю роботу та деякий час відпочити і мати змогу знайти щось інше.
Вирішила трохи відкритись мамі, сказала, що хочу пакувати свічки(мені недавно показало рекламу цієї роботи, та вона звучала непогано) та хотіла б кинути роботу. Проте я говорила несерйозно, мама звісно ж сприйняла це серйозно. Знову я відчула засудження з її сторони. Вона сказала, що чи вважаю я нормальним так робити і що я опускаюсь на сходинку нижче, хоча закінчила філологічний.

Останні тижні, які я жила надією, що ось ближче до літа кину роботу, знову є якимись недосяжними.

Я хочу кудись втекти, але я боюсь. Я боюсь, що в мене нічого не вийде, я боюсь осудження зі сторони мами. Я думала, що якщо, я залишуся без роботи, у мене буде підтримка, але я відчуватиму лише провину.

У мене ще є варіант, що я залишусь на цій роботі та на накоплені гроші піти до психолога, щоб у майбутньому зʼїхати, щоб бути собою.
Як ви вважаєте?