примусово виїхала закордон

Доброе Утро!

Сочувствую вашей ситуации...
Скажу так, сейчас многие беженцы с Украины в таком положении... уехали кто куда ... и у многих свои проблемы и обстоятельства.
Родной дом всегда тяжело покидать... особенно когда война и экстремальная стрессовая ситуация.
У вас наложился двойной стресс - от войны... да еще и сам факт вынужденного отъезда - не по вашему желанию.
Да еще сразу в другую страну - в другую культуру, и по сути вы один мир - поменяли на другой.
Родной мир поменяли - на незнакомый вам мир.
И не получаете понимания от семьи...
А скажите, у вас в семье вас не слышат - ваше мнение не воспринимают - это всегда так было?

Тут и родителей понять можно - поймите они хотят как лучше - спасают вас и себя от войны - от опасности.
Но они делают ошибку, что не хотят слышать ваши желания и потребности.

У вас идет сопротивление обстоятельствам - вы сопротивляетесь на физики ( мало едите - появилась слабость - потеря интереса ко всему)
Вы таким способом защищаетесь - от больной для вас реальности.
Но тут надо понимать, что силы физические организма - если так дальше продолжать не бесконечны - можно так и до больницы довести.
А я не думаю, что в больницы вам будет лучше... так что нужно переключаться.
Что значит переключаться - потихоньку возвращаться к прежней жизни - да в новых обстоятельствах - но возвращаться!

Что могу посоветовать в вашей такой не простой ситуации -
1. Поставьте себе цель - что вы всеравно вернетесь в Украину!
Пусть не сейчас - пусть на это понадобиться время.
Даже может и не с родителями ( если они не хотят) а самостоятельно - когда достигнете совершеннолетия - 18 лет - вы тогда уже вправе самостоятельно принимать решения свои личные, и свободно действовать и перемешаться по миру.
2. Либо же, может пройдет время и ваши родители сами захотят вернутся в Украину!
Война ж не вечно идти будет!
3. Либо пройдет время - вы адаптируетесь - и возможно вам новая страна - и новое место жительство уже начнет даже чемто нравится - там же много нового можно узнать - новая культура - новый язык - новый город - новый люди - новые возможности.

В любом случае дайте себе выбор!
Родители вам выбора не дают... ( по понятным причинам - они думают о безопастности - бывают в жизни ситуации когда есть только один выбор!)
Но вы сами себе дайте этот выбор - на перспективы и на будущее!
4. А сейчас больше отдыхайте - спите - кушайте - гуляйте - набирайтесь сил!
Силы вам сейчас нужны.
Вы сказали, что любили очень танцы - может новая музыка или наоборот любимая музыка - вас на чтото вдохновит.
5. И помните, что вы всеравно Свободный человек - даже несмотря на временные ограничения и обстоятельства!
Удачи вам!)

Доброго дня!

Співчуваю вашим стражданням, але вже страждає і ваше тіло - домівка нашого існування. Ви скоріш перебуваєте в депресивному стані. Чи є взагалі хтось, кому ви можете виговоритися і поплакатися? Чи можливо звернутись до шкільного психолога?

Вам потрібно пережити втрату звичного життя, бо це своєрідне горе, яке потребує проживання та супровіду ще когось…
Я теж живу закордоном і в мене були складнощі, вони зникли з часом, коли вирішила жити і турбуватись сама про себе, а не чекати чогось... У війну треба вижити і залишитись живою, де б хто не був: чи в окопі, чи в місті чи навіть закордоном.
Спробуйте побачити можливості для вас, ви зараз в сильному супротиві, але ж точно щось хороше є у вас і в тому місці де ви є.

Нажаль, в таких складних обставинах ваші батьки прийняли рішення, яке Ви, як дитина, не можете змінити.
Всі ваші думки про дім, друзів, минуле життя.
Це важливі для Вас спогади і почуття, і було б дуже добре, якби Ви ними ділилися з кимось, хто Вас розуміє.

Зараз такий час, що багато людей опинитись в обставинах, яких не планували.
І тут дуже важливо навчитись "бачити всю картину цілком ".
Це достатньо доросле вміння, але судячи з того, як по-дорослому Ви вмієте пояснити свої почуття, мені здається, Ви впораєтесь.

Я б запропонувала Вам подивитись на ситуацію, як на частину Вашої Особистої Історії Життя.
От є Ви- і є Реальність, яка зараз дає Вам саме такі обставини.

Нова країна, нові люди, нова їжа, нові обставини.
Хтось, напевно, мріє отримати в житті такі пригоди, хоч і складні.
Дізнатись щось цікаве, спробувати щось нове, познайомитись із Собою в нових, незнайомих обставинах, подивитись, "а як я впораюсь з цим".

Поки що Ви проживаєте етап адаптації.
Непросто проживаєте.
Потребуєте підтримки.
Чи є хтось, з ким Ви можете поспілкуватись про свій стан (друзі з України, бабуся, хрещена, вчителька, Хтось ще)?
Ви можете поговорити з батьками щодо співпраці з психологом онлайн, щоб адаптація пройшла менш болюче та щоб знайти нові опори, на які можна спиратись і далі.
До речі, танці -це абсолютно міжнародна штука, адже це рухи під музику, вони існують в будь якій країні. Моя родичка, дівчина вашого віку, в евакуації продовжила займатись гімнастикою , також в Італії.

А можете відповісти, чому не спілкуєтесь з друзями з України?
І чи намагались пояснити батькам свій стан?
Що вони кажуть?
Які стосунки з батьками були раніше, до звістки про переїзд?
Чи спілкувались батьки з Вами стосовно переїзду ще в Україні?
Чи пояснювали вони свій вибір Вам?