Якщо свекруха і її донька псують мені життя?

Мені 20 років, взимку цього розу вийшла заміж. Чоловікові 27. Довго думала, чи варто в такому віці так серйозно міняти своє життя. Думала, що сім"я чоловіка хороша, що підтримають і допоможуть. Все так і було до весілля. Ми з коханим приїжджали до його батьків, нормально проводили з ними час, вони завжди цікавились, як в мене справи чи все в порядку... Думала, що буде все як в казці. І чоловік хороший, працьовитий, розумний, любить мене більше всього на світі... Сестра його - моя ровесниця, ми подружились, завжди брали її з собою, коли вибирались кудись, перезнайомила її зі всіма своїми друзями, їздила з нею вдвох на два тижні відпочивати на курорт, все було чудово. Я вважала, що все таки знайшла кльову вірну подругу, що близькі будемо і тд. Я дуже симпатична, ніколи вдома не сиділа, завжди в мене були хлопці, залицяльники, ухажори, від недостатку чоловічої уваги я не страждала. Друзів у мене теж багато, люблю з ними проводити час, люблю з ними спілкуватись. Серед кола моїх близьких ніхто не розумів, чому б це мені так швидко виходити заміж, якщо я маю все що мені потрібно - навчання, друзів, чудових батьків, хлопців, розваги.Коли відіграли весілля, все кардинально змінилось. Чоловікові батьки не давали мені змоги висловитись - їхня думка завжди була найправильнішою, інші - нічого не варті (особливо моя). Їхні "люб"язні" поради доходили вже до того, які труси і коли мені носити. Я не сварилась ніколи, не огризалась, не виправляла їх. Сестра до того прив"язалась до нас, що незадовго після весілля в"їхала з нами в один номер в готелі в Карпатах. Коли я говорила чоловікові, щоб відселити її, то все що від нього почула "вона моя сестра, я не можу нікуди її відселити, я буду за неї переживати". В результаті я почала після декількох таких ситуацій почувати себе на другому плані і то за кулісами. Свекруха не жаліла слів, щоб розказати, яка в мене фігура жахлива, ноги криві, очі не того кольору, їжа яку я готую жахлива (хоч я її ніколи нічим свого виробництва не пригощала). Я пожалілась чоловікові, що мені погано. Він не відреагував. Тоді я пішла від нього на декілька днів до батьків своїх. За цей час його відьмочки пообкакували мене як тільки могли. Вчора викликали "на кавьор" до себе, коли ми до них в гості приїхали. при чому чоловіка попросили не йти зі мною. Наговорили різного і багато, в основному про те, яка я погана і якби не вони, то б мене зараз не було поруч з коханим і що мені треба цілувати за це їм ноги. Чоловік розривається між нами. Що мені робити?