як жити без антидепресантів? як позбутись дурних думок і обід?

я безхребетна. Останнім часом знову перетворююся в овоч. Нічого не встигаю зробити, повільна, втрачаю концентрацію і память, атакують погані думки і болючі спогади (все що колись було поганого в голові, хоч як стараюсь переключитись не виходить). Востаннє такий стан перетворився на тиждень плачу і рік прийняття антидепресантів, та в цей період я вперше почувалась вільно і щасливо. Антидепресанти помагали, але після лікування я знову не хочу жити. Я розумію що проблеми не вирішуються пігулками, та я не можу без них нормально жити. Поки приймала ліки, щось наче блокувало всі негативні думки. Але без ліків і в тому самому становищі з якого починала. Сімя завжди на першому місці. Мій батько алкоголік, скільки його памятаю, він постійно нас принижував, морально \"травив\". Тепер він допився до паркінсона і до 4 стадії алкоголізму. І хоч і далеко від мене живе та я Мушу спілкуватись з ним по скайпі так як він вже дуже погано ходить і цілісінькі дні сидить вдома сам у 4х стінах, він втратив друзів, з родини з ним теж ніхто вже й поговорити не хоче, але лишити його тепер самого я не можу (він і сам вже говорить з якимись гномами про суєцид). Мама працює по 20 годин в сутки, аби не бачити його пяного, через що спить по 3 години в день і дуже знищила своє здоровя. Бабця егоїстка, тепер теж дуже хвора. Я третій тиждень їжджу з нею по різних лікарнях і ніхто не може визначити точного діагнозу, хоча показники аналізів дуже погані. Хоч вона фізично ще має сили нічого не робить сама. Поки я тут мною командують постійно, вже навіть води собі сама не налиє в стакан, хоч вона поряд. Мимо того що мені постійно вказує що зробити, замість мене вже й відповідати почала, якщо при ній інші люди щось у мене питають. Я не маю сил терпіти. Я не можу змінити своє відношення до всієї цієї ситуації, хоч знаю що потрібно. Не можу не поговорити з татом, бо знаю що він сам один, і це мій батько, який б він не був. В нас не діалог, а вислуховування безпідставних монологів на тему \"яка я свиня і проститутка\". На маму не можу відпустити обіду за вічну травлю в дитинстві і вічних синців і 4х зламаних на ж.. тріпачок. я не хочу ображатись, але не можу відпустити. А хто я? сімя мала рацію - я лиш \"мале гівно на паличці\", нічого не вмію зробити добре,ніколи нічого не закінчила. постійно перегораю тільки почавши якусь справу. ніщо не цікавить, ніколи не любила і нікому не потрібна. як жити без антидепресантів? чи просто їсти їх поки не здохну, раз лиш вони роблять мене щасливою і живою?