Мене починає підбішувати не він, а його поведінка.

Добого дня, я зустрічаюсь з хлоцем уже два роки, мені 18, а йому 22. По ідеї ми б мали разом з ним доросліщати і розвиватись. Стосунки у нас з ним досить серйозні, ми дуже багато з ним пережили, подорожі, плани, сімейні і економічні труднощі і навіть війну,але останнє не має відношення до того, що відбувається зараз. Мені хоч і 18 але я вже чітко розумію, що буду робити далі, чим буду займатись і, що хочу робити, у мене є певний план життя якого я намагаюсь дотримуватись і він є головною частиною мого життя, адже люблю я його надто сильно. Та він у свої 22 хоч і знає, яку сім’ю він хоче, де хоче жити і як але не зовсім для цього старається, я намагаюсь його якось наштовхнути але виходить тільки гірше: постійно сваримось. Останнім часом він переходить усі межі. Скаже такі вїдливі словечка, що інколи аж плакати хочеться, але ж я не показую. Я з ним про це говорила і намагалась показати наскільки мені це не приємно але він відхрещується тим, що це жарт. Він звільнився з армії на початку січня але так до цих пір не пішов на роботу, сидить вдома, грає у доту і отримує пенсію, після травми в АТО. Я не маю нічого проти, гроші це не головне і мені все одно на це але він цілий день сидить вдома і він надлишку енергії потім бісить мене, а мені здається, що з часом я його розлюблю якщо так і буде далі, але цього мені не хочеться. Він настільки змінився, що навіть перестав подобатись моїм родичам. Взагалом у мене одне питання, чи він колись зміниться і чи можу я цьому посприяти, тому що я не хочу втрачати настільки дорогу мені людину. Доречі, все це доповнює напруження в сім’ї і все це я тримаю в собі і інколи я можу зриватись на ти хто поруч, виливається це у неконтрольовану агресію, адже переливає через край, часто зриваюсь на ньому адже його капля буває часто останньою. Заздалегіть вам дуже дякую.