Я - молода мама...на грані...

Доброго дня, дорогі психологи. Допоможіть, будь ласка. Моєму синові зараз 1 рік 8 місяців. У нас хороша сім'я. Атмосфера вдома спокійна, з чоловіком рідко сваримося. Якщо є щось до вияснення - то після того, як син заснув. Бувало, що могли перекрикнутися при синові, але то разів 2-3...Сина не сваримо, не караємо, не б'ємо. Фактично весь час він проводить зі мною, тата бачить лише іноді ввечері, якщо ще не спить і на вихідних. Я педагог і весь свій час присвячую синові з задоволенням. Допомоги немає, бабусі у іншому місті, приїздять рідко. Ми займаємося розвивалками, граємо в ігри, в м'яча, з іншими дітками - гуляємо двічі вдень. Весь побут, все абсолютно на мені. І я загнала себе в кут...
Проблема в тому, що мій син постійно кричить! Він ще не розмовляє. І я не можу зрозуміти, що з ним відбувається - чи він так виражає те, що не може сказати...Він не відпускає мене ні на секунду. Коли я їм, він кричить, тягне мене за руку, падає в істериці на підлогу. Якщо я їм з ним, він з'їдає мою порцію, бо з моєї талірки смачніше і історія повторюється. В туалет я немаю права вийти, лише з відкритими дверима...і він стоїть і плаче, і кричить, і часом навіть б'ється головою...Посуд не помити, не приготувати їжу...це все після того, як він засинає. Вкладається годину-півтори...Не кричить, просто лежить і дивиться, думає щось собі...я не кваплю його, але часом мене не вистачає...
Я вагітна знову, перший триместр...І я постійно хочу спати і їсти. Я вже декілька разів зірвалася і крикнула на нього(((( За те, що безперестанку лізе в духовку!!! В смітник!!! Ліг у ліфті...І я перестаю себе контролювати, прямо зриваюся....А в нього такі налякані очі..................
Я себе ненавиджу!!! Засинаю з цією думкою! Як я могла до такого докотитися!!! Вже 2 рази шльопнула по попі ((((((((((((( несильно (((((( але факт ((((((( Якщо ти хоч раз вдарила дитину - ти програла...назавжди....
Підкажіть, будь ласка, як мені з цим справитися? Чому він так кричить?? В магазин неможливо зайти - він починає верещати зразу. Нікуди не вийти...Це період? Чи це характер? Може я неправильно з ним себе веду, що він так маніпулює? На прогулянці все теж непросто: не дай Бог потрапити на дитячий майданчик, він кричить, плаче, бо інші дітки катаються на гойдалці...Відбирає чужі іграшки...Він не б'є інших діток, але вважає, що все належить йому. І впадає в істерику при спробі пояснити, що це не так. Я в такі моменти обіймаю його, кажу, що розумію, що він злиться...що люблю його. Але не знаю, що з цим робити