расставание

Никто не знает, что будет. Пока девушка говорит о своем нежелании строить с вами отношения. Возможно для нее уже наступила точка невозврата. Вам в любом случае будет полезно сделать выводы на будущее, чтобы в следующих отношениях не наступить на те же грабли.
Вы уже анализируете, читаете, понимаете, что было не так. Это достойно уважения. Но не всегда можно изменить ситуацию, иногда лишь оплакать, что уже не вернуть ничего, сделать выводы и двигаться дальше.
Если вы чувствуете, что ваше состояние не позволяет вам полноценно работать и жить, то стоит обратиться к психологу, чтобы получить поддержку и помощь. 7 лет отношений это и правда немало. Особенно тяжело, если чувствуете, что вина за расставание большей частью на вас.

Доброго дня, conundrum.
Помітно, як Ви кохаєте свою дівчину, як Ви працюєте над собою і як розвиваєтеся, Ви великий молодець. Ви берете відповідальність за проблеми і розлучення виключно на себе, проте пам'ятайте, що відповідальність за труднощі у відносинах завжди 50% на 50 % у кожного партнера. Для любові і розбудови стосунків завжди потрібні двоє. Якщо Ви будете "тягнути" стосунки виключно один то, рано чи пізно, Ви втомитеся, образи будуть накоплюватися, а скандали будуть частішими та інтенсивнішими (і Ви нещасливі і вона).

Но по её словам, она больше ничего не хочет и не ждёт от меня. И точно не хочет возвращатся в отношения, быть одной сейчас для нее подходящее решение. а предложение сходить к семейному психологу она ответила вначале негативно, а потом прохладно. Она говорит, что не заинтересована в этом, зачем ей это.

Бачите, дівчина Вам чітко сказала, що не бачить із Вами стосунків у майбутньому. Що Вам заважає її відпустити? Можливо Ви зараз знаходитеся на стадії заперечення чи торгів на "кривій втрати" і Вам просто потрібно перепрожити і пройти всі стадії (заперечення, гнів, торги, депресія, прийняття). Можливо додаткову роль відіграють якісь психологічні травми у Вашому минулому і тому Ви формуєте созалежну модель стосунків із цією дівчиною (дитячо-батьківські стосунки, досвід попередніх партнерських стосунків, страх покинутості та самотності тощо).

Она время от времени связывается со мной. Говорит, что внутри её пустота и она планирует так жить дальше пока всё не умрет окончательно.Говорит, что во снах, когда я рядом, она не хочет этого, когда ухожу - её плохо, как и в жизни.

Думаю, що ці моменти зараз заважають Вам розірвати із нею стосунки, адже у Вас формуються нереалістичні очікування на відновлення стосунків (та ще і дівчина суперечить сама собі). Ви разом граєте в психологічну гру "Рятівник-Жертва", що лише ускладнює Ваші стосунки. Звісно, Ви хочете їй допомогти і Ваше прагнення цілком зрозуміле, однак, таким чином, коли Ви її рятуєте, Ви робите гірше і собі і їй (Ви не відпускаєте її остаточно, Ви несвідомо знецінюєте її можливість впоратися із проблемою самостійно (і вона не бере відповідальності за свій емоційний стан та не хоче звертатися до спеціаліста), Ви підкріплюєете у ній роль "Жертви", Ви виснажуєтеся через постійну віддачу і це заважає Вашому функціонуванню). Рекомендую Вам не грати в цю психологічну гру і виявити звідки у Вас це прагнення"рятувати" (припускаю, що в дитячо-батьківських стосунках).

Вопрос мой таков: стоит ли выбираться из этой зависимости (тогда я нуждаюсь в помощи самостоятельно) или есть вероятность того, что мы обоё вернемся к обновленным правильным отношениям.

Ви і ніхто інший не здатні передбачити, чи Ваші стосунки відновляться. Це залежить не лише від Вас, але і від неї (чи вона пропрацює себе, чи вона хоче з Вами продовжувати стосунки і т. д.). На жаль, ми не здатні вплинути та поведінку інших людей та не є відповідальними за їхнє життя. Ви відповідальні виключно за свої вчинки, ставлення та почуття. Справді зрозуміти себе може виключно вона сама (під керівнитвом спеціаліста), вибір лише за нею.
Я б Вам рекомендувала звернутися на індивідуальне консультування до психолога-психотерапевтта для того, щоб краще проаналізувати Ваше минуле та допомогти Вам пережити втрату (всі її стадії) менш болісно (адже помітно, як Вам важко). Ви молодець, що почали багато рефлексувати. Однак саме похід до психолога допоможе зрозуміти, де корінь особисто Вашої проблеми, щоб наступні стосунки були гармонійнішими і щасливішими.

Для того, чтобы позаботиться о себе и своем состоянии, чтобы строить новую жизнь, то лучше всего как раз перестать переживать за девушку, за то, как она сама справится с жизнью без вас, оборвать все контакты и жить дальше. Возможно потом, когда вы оба переживете разрыв, построите новые отношения, общение будет возможным (а может и нет). Но пока, с вашей стороны, я вижу самообман вы все еще надеетесь на это самое чудо. А пока надеетесь и ждете - не сможете идти дальше. Не рубите кошке хвост по частям, это намного хуже, чем сразу.
А сейчас, лучшее, что вы можете сделать, это сказать девушке спасибо за ваши отношения, попросить прощение за прошлое, и разойтись каждый своей дорогой.
Какие бы ошибки в прошлом вы не делали, вы сейчас сделаете тем самым хорошее дело и для себя и для нее - поблагодарите за то, что было хорошего, и будете про это помнить сами. Это взрослое поведение - сказать спасибо и идти дальше, храня светлые воспоминания в памяти

У девушки было не несчастливое детство, тем не менее, как она сама анализировала, она часто играла роль то "жертвы", то "спасителя" в отношениях с матерью. Я с самого начала наших отношений стал вытягивать её из этого ужаса зависимости от властной и давлеющей матери.

я действительно застрял в какой-то моделе, всё пытаюсь решить за нее. Она говорила, что я построил отношения на своих услових.

Спасали девушку и стали на место ее властной матери?

Повторюсь - не справляетесь сами, обращайтесь к психологу.
Книги это хорошо, но у вас огромное количество переживаний, которые вас затапливают. Вот и не получается работать

Здравствуйте, согласна с тем, что говорят мои коллеги "никто не может знать что будет в будущем" но поскольку цытирую :"отношения разрывались много раз за эти годы и каждый раз с её инициативы (как и в этот раз), но каждый раз восстанавливались", то вполне возможно что и в этот раз в итоге вы будете в месте. И чтобы повысить шансы вам необходимо доказать ей что вы изменили в своем поведении те нежелательные вещи, из-за которых вы ссорились. Это как раз хорошо звучит с "Первая проблема, которую мне нужно решить, это как заставить себя работать". В любом случае вам придется много работать над собой и вы либо станете лучшей версией себя и вернёте отношения, либо эта робота над собой поможет вам пережить боль расставания.

А я сам что? Рос в обычной семье с вечными неполадками в отношениях между родителями, мать сильная, отец "тряпка". Но меня любили, даже слишком. Травмой детства можно назвать разве что вечный "ты такой же как твой отец и даже хуже" от матери.

Припускаю, що в цій цитаті лежить корінь проблеми, чому Ви хочете врятувати дівчину, замінивши їй батьків. Несвідомо Ви досі намагаєтеся довести своїй матері, що Ви не такий, як Ваш батько (що Ви здатні вибудувати гармонійні стосунки та задовільнити потреби дівчини, адже Ваш батько не зміг задовільняти якісь потреби матері). Крім цього, Ви відчуваєте провину за те, що у Вас було щасливіше дитинство, ніж у дівчини (а це несвідома реакція на перенос Вашої дівчини: вона спроектувала на Вас фігуру свого батька і Ваше почуття провини є, насправді, не Вашим, а її батьківської фігури).

А так, обожали родители, в отличии от её, которые всегда были на дистанции от нее, манипулировали и т.д. Это она даже в упрек иногда ставила (редко), мол тебя перелюбили.

Однозначно, що у дівчини спостерігаються ревнощі щодо Вас (вона сумує і гнівається, що її дитинство не було щасливим), крім цього, як я вже зазначала, вона несвідомо проектує на Вас фігуру свого батька і, таким чином, намагається отримати те, що недоотримала в дитинстві (і, водночас, покарати свого кривдника).

І тут виходить модель симбіотичних стосунків: Ви задовільняєте свої несвідоми потреби через неї, а вона - свої. Саме тому Вам важко припинити ці стосунки і їй теж. Необхідно рвати симбіоз, інакше не стане краще ні їй, ні Вам. Ваше завдання - це пропрацювати себе у психолога-психотерапевта, щодо неї - вирішувати їй. Проте, коли Ви розірвите симбіоз, то вона швидше усвідомить свою проблему та буде готова до пропрацювання себе.

Моя мать говорит, что ей нужен тиран в отношениях. Я конечно же считаю это полной чушью, но остается впечатление, что я где-то прогнулся под нее, не показал созидающей сильной, а не только нежной позиции. В общем вел себя как мой отец-"тряпка".

Цитата, що їй потрібен "тиран у відносинах" - це виключно позиція Вашої матері і якісь її внутрішні травми, які вона проектує на цю дівчину (вона говорить про свої потреби). Вона не здатна читати її думки і почуття, лише сама дівчина здатна зрозуміти, що їй насправді потрібно. Хоча Ви говорите, що це повна фігня, проте у Вас всерівно залишається ця установка "чоловік-тряпка" і "не будь як батько". Це когнітивне викривлення "сильного чоловіка" мене дуже турбує. Сильний чоловік - це людина, яка відкрито і конструктивно заявляє про свої почуття, потреби, бажання; особа, яка бере відповідальність за стосунки, співпрацює із партнером та постійно намагається його зрозуміти. Водночас, припускаю, що Ваша матір, насправді, слабка жінка, яка ховається за маскою диктатора, однак це ж лише маска. Всередині вона беззахисна, а її слабкість полягає у тому, що вона не здатна будувати близькість і партитені стосунки із іншими (слухати, співчувати, відкрито і конструктивно заявляти про всвої почуття і бажання, працювати над відносинами). Замість того, щоб взяти відповідальність за своє життя і змінитися самій, вона намагається змінити інших, а це точно ознака слабкості.

Які основні ознаки Вашого "батька-тряпки"? Що він Рятував матір? Чи що дозволяв матері його Переслідувати?

Возможно я ленив и не собран сам по себе, но то что происходит сейчас вообще выбило меня из колеи и я еще чуток и потеряю работу. Я то читаю книги по психологии, то вообще не понятно что делаю вместо того, чтобы работать. Собственно я отчаялся справится с этим сам, родители мало помагают, хоть и говорят дельные вещи с высоты их опыта. Первая проблема, которую мне нужно решить, это как заставить себя работать, остальное уже потом.

Перш за все, хочу зазначити, що досвід Ваших батьків є суб'єктивним, а їхні стосунки є дисфункційними, тому їхні поради є точно неефективними і навіть шкодять. Помітно, як Вам важко і Ви великий молодець, що аналізуєте себе. Проте Ваша проблема є надто глубинною і Вам потрібна допомога спеціаліста (зараз багато хто працює в онлайні). Уявіть, що у Вас зламана нога. Ви, звісно, можете накласти шину самі, проте ймовірність того, що нога зростеться рівно дууууже мала (хоча й існує, я незаперечую). А якщо Ви підете до травматолога, то нога швидше зростеться, набагато більша ймовірність що правильно та і ще больових відчуттів буде менше. Зараз Ви почали лікувати перелом, однак нога зростається неправильно, рана гноїться і Вам боляче ступати (у всіх сферах життя).
Запам'ятайте, що турбота про себе, своє психологічне благополуччя - це не слабкість, а розумна позиція дорослої людини, яка бере відповідальність за своє життя. "Чоловік-тряпка" ніколи не бере відповідальність за свій стан, а іноді тряпками стають чоловіки, які настільки хотіли бути сильними і незалежними, що просто зламали себе і зараз вони перебувають в позиції Жертви через "набуту безпорадність".

Попіклуйтеся про себе, удачі!

Таблетки выписывает только психиатр.
Вы можете обратиться, если у вас нарушен сон, аппетит длительное время, сильное напряжение, из-за чего не можете ничего делать. Можете пройти онлайн тест на депрессию и посмотреть, что вам покажет.
Но. Если вы ожидаете, что таблетки помогут вам не думать, не переживать, быстро и максимально спокойно забыть отношения, то нет, этого не будет.
Любая утрата сопровождается большим спектром не самых приятных чувств - болью, грустью, отчаянием, злостью, обидой и тп. Период проживания утраты имеет определенные стадии, длительность. Важно прожить эти чувства. И только тогда получится отпустить.
С психологом вам будет легче и немного ускорит процесс.

Но беда в том, что я сам не стал тем партнером, который закрыл бы её детскую травму. Я не привнес в её жизнь такой уровень уверенности, который не позволил бы ей столько раз рвать отношения.

Ви знову взяли на себе роль Рятівника, Ви і не мали закривати її дитячу травму, партнер це і не здатний зробити. Витягти її із цієї травми та пропрацювати її можливо лише тоді, коли вона цього сама захоче і лише під керівництвом психолога-психотерапевта.

Он сам как-то сказал, что сломался и прогнулся однажды, а она почувствовав это не смогла остановиться. Хотя мне кажется, что он таким был всегда, впрочем, как и я с первых лет плелся за маминой юбкой, в отличии от других детей, которые всегда тянулись к себе подобным.

Перш за все запам'ятайте, що Ви - не Ваш батько тому, що Ви окрема особистість. По друге, проблема, чому Ви боялися близкості і взаємодії з іншими дітьми - це можливо відсутність здорової прив'язаності із матір'ю у ранньому віці, як наслідок, недовіра до світу (бо немає стабільного ресурсу та інтегрованої батьківської фігури, що Вас би підтримувала) + несвідомі установки батьків (світ жорстокий, лише ми тебе справді любимо, не довіряй іншим тощо).

Это очень похоже на навязчивость, я не могу думать ни о чем другом. Чувствую постоянную потребность думать и говорить об этом. Это мне напоминает одного персонажа из сериала, где ему было важно говорить о своих проблемах, неважно с кем.

Це цілком нормально, що Ви хочете про це із всіма говорити і це навіть потрібно робити. Таким чином, Ви швидше переживаєте втрату стосунків і звільнюєтеся від тяжкості негативних почуттів. Так і працює психотерапія.

Я хотел бы верить, что беседы с психологом помогут мне восстановить внутренний баланс и спокойствие, нужные для нормальной жизни и продуктивности, но важно, чтобы психолог вовремя понял, что мне нужны лекарства (я сам бы этого очень не хотел, что понятно).

Я впевнена, що вони Вам допоможуть. Щодо ліків, то звісно, якщо психолог побачить, що за 1-3 консультації Ваш стан досі не стабільний і заважає Вашому нормальному функціонуванню, то він відправить Вас до психіатра для того, щоб він підібрав Вам заспокійлеве під Вашу ситуацію та конституцію. Водночас, Ви маєте розуміти, що лише ліки Вам не допоможуть, вони лише стабілізують Ваш стан на біологічному рівні, а психолог потрібен для нормалізації психологічного стану (пропрацювання Вашої "кривої втрати", психологічних травм тощо).

Но в то же время я понимаю, что во мне накопился такой ворох проблем, что если бы я даже лечил бы это чем-то (а такое возможно?), я просто отправлял бы это в дальний ящик, вместо того, чтобы проработать. Помимо неудавшихся личных отношений, есть и другие вопросы: неумение заводить друзей (и соответственно их нехватка), отсутствие эмпатии к родителям (да и к девушке, судя по нынешнему положению), недисциплинированность и низкая сила воли, вечное недовольство собой (что естественно задолбало девушку), вечные планы о великом бизнесе и отсутствие ни то чтобы шагов к этому, но и адекватного отношения к имеющеся работе (ценить то что есть), ревность к прошолому девушки, к которому я вообще не имею никакого отношения (читай неуверенность в себе) и т.д. и т.п.

Все можливо змінити, якщо Ви цього хочете і будете над цим працювати із спеціалістом. Насправді, терапія влаштована так, що Ви із психологом-психотерапевтом працюєте поступово, над кожною проблемою окремо (від тої, що Вас найбільше хвилює, до тої, що Вас хвилює найменше). Перший рік - пів року жоден психолог-психотерапевт не буде лізти у Ваші дитячо-батьківські стосунки і травми тому, що це буде для Вас травматичним і неефективним. Спочатку йде встановлення довірливих психотерапевтичних стосунків (які є запорукою пропрацювання глибинних травм), пропрацьовування нагальних проблем. Якщо Ви вирвете рослину з корнем, а не будете її потроху розкопувати, то вона пошкодиться. Найцікавіше, що коли Ви пропрацювали одну проблему, може вилізти інша і це цілком нормальний процес. Зараз Ваша нагальна проблема - це емоційно залежні стосунки із цією дівчиною, що заважає Вам у інших сферах життя, тому Ви будете працювати із психологом над ними (постійне обговорення, підтримка психолога тощо).

Радію, що Ви вирішили звернутися до психолога-психотерапевта, це дуже здорова позиція дорослої людини! Я впевнена, що Ви зможете впоратися із всіма труднощами та знайти хорошо спеціаліста. Вірю у Вас і бажаю удачі! :)