Чому я не можу любити?

З першим хлопцем перебувала у стосунках майже рік, але половину цього часу його відношення до мене було не дуже хорошим, у плані що він міг взагалі забувати за мене. Я змирилася. Але потім зрозуміла що нічо до нього і не відчувала, це просто було щось нове для мене і тому було цікаво. У мене до нього появилася відраза і хоча пройшло вде від того часу декілька місяців, спілкуватися з ним я би не змогла. Другі відносини тривали 3 місяці, але так як хлопцем став мій накращий друг, то прив'язалася я дуже швидко. Він мене дуже любить і за весь час скільки ми були разом жодного сумніву у мене щодо цього не було. Але в один момент я просто відчула те що я стала байдужою до нього. І навіть ревнощі до нього пропали(хоча я знаю що це не показник любві). Кожного разу коли я думала про нього мені просто ставало боляче. Декілька днів я ходила і весь час плакал з питанням у голові "Чому так?". Розказала це йому, він дуже старався втримати відносини і навіть попросив почекати з висновками, адже за його словами це просто може бути страх від попередніх відносин. Але я вже не могла. Іноді просто хотілося перестати спілкуватися адже це вже було навіть не приємно. І я не знаю як можна пояснити цю біль всередині. Просто хочеться плакати. Адже кращої людини я не зустрічала ніколи. Він на все був готовий заради мене, як і я заради нього. Ті емоції, які він мені приніс, не передати словами. Такою щасливою як з ним я ще не була ніколи. Кожного разу не могла дочекатися зустрічі. Конфліктів у нас ніколи не було. Ми завжди знаходили компроміс в усьому. Щодо того чи легше мені від спілкування. Я навіть не знаю, адже втрачати таку людину я не хочу але і спілкуватися не дуже можу, мені це просто не дуже приємно. Але я не представляю свого життя без цієї людини. Я не представляю як це ми будемо йти не тримаючись за руку, або прощатися і без поцілунку. З батьками відносини хороші але розказати їм цього я не хочу, боюся не зрозуміють)

За час відносин мені не потрібно було нікого окрім нього, як і йому нікого окрім мене. І ми перестали спідкуватися майже з всіма друзями. Можливо це і погано. І зараз в один одного є лише ми. А також зараз він завжди хоче гудяти, завжди скучає і каже, як хоче до мене. А я взаємністю відповісти не можу. І як вчинити?

І навіть зараз я не можу нізким почати спілкуватися бо просто не розумію як це з кимось, а не з ним. Хоча сама розумію, що і з ним зараз спілкуватися мені не дуже приємно. Але по іншому не можу)

Я сумніваюся, що це рана від попередніх відносин, адже все що в них є спідного з цими відносинами це моє відчуття не любові до людини. Щодо батьків тоо вони мене можуть не зрозуміти, навіть не знаю що може тратися поганого А ще є страх, що через батьків мої проблеми будеьзнати хтось ще(там подруга мами чи щось таке). Щодо допомоги, які і сама не розумію. Хочеться щоб допомогли розібратися в собі і порадили як діяти дальше. А що хочу я? Я не знаю. Я хочу бути з цією людиною, але не можу бо це дає мені сильну біль і відразу до людини. Я навіть не знаю, що можна ще сказати...

Скажіть ще, будь ласка, чи можливо таке, що почуття з часом повернуться?

З колишнім вже хлопцем ми слікуємося, як то кажуть 24/7. Чи вийде у нас знову стати кращими друзями, якщо мої почуття не повернуся(а я чомусь впевнена що врни не повернуться)?