Не понимаю себя, не могу перестать игнорировать свои желания

Question

Здравствуйте, я сейчас начинаю пытается разбираться в своей жизни, что-то анализировать и менять, но моя главная преграда сейчас, и наверное всегда - моя семья. 

Сложно однозначно сказать какие именно чувства я к ней испытываю. В одно время воспринимаю их просто как " каких-то людей" которых я мог бы выкинуть из своей жизни, считаю их просто помехой, которую можно бросить и поступать так как я считаю нужным. И в тож время когда думаю о том чтобы оборвать сними контакты мне становится их жаль, думаю как они будут беспокоиться,и возможно искать меня.

Я не могу представить себя в рамках жизни : учеба, семья, дом, работа, дети.
Нет никакого желания и стиль получать дальше образование,  тк школа уже оставила  меня бес сил и вогнало в ужасные состояния, можно сказать что обучение эт всегда было моей большой проблемой которую я возненавидел. Я понимаю что обучение может быть приятным, но тот формат который я имею : экзамены, зачёты и тд, доводит меня постоянных мыслях о смерти, сейчас когда пишу об этом чувствую ком в горле который очень болит, и к сожалению это не метафора. 

Понимаю что не нужен этому миру потому что не могу и не хочу вписываться в образ " образованного человека, который добирается целей и работает" и я бы с удовольствием не пытался навязывать себе этот путь если бы неё семья которая посмотрит на такую мою выходку с презрением, и мыслями о моей глупости. 

Хочется просто спокойствия, и чтобы всем было плевать что я делаю и что не делаю, но пока я нахожусь с семьёй этого не получится, я все детство под них подстраивался и не могу перестать, если не оборву с ними связь полностью.

Алла Григорівна Веленко · Answer

Доброго дня Михайле! Я Вас правильно зрозуміла щодо сім'ї - це Ваші батьки? Чи може Ви вже одружені? Як на мене, уточнення дуже потрібне, щоб давати якісь поради... І я Вас дуже добре розумію, щодо "кома у горлі"... навчання потребує величезної кількості сил, яких у Вас, судячи з того, що Ви пишете, зараз немає...  У Вас ознаки дуже сильного перевантеження розумовго та психо-емоційного виснаження.  Але це не означає, що з часом, Вам захочеться знову вчитися... Мати власну родину, дружину, дітей... Вам, як на мене, потрібно навчитися себе відновлювати - знати як це правильно робити.  А ще мати знання щодо особливостей чоловічої природи... Бо чоловіки і жінки зовсім по різному сприймають і навчання і працю... Вам потрібна індивідуальна робота з психологм, однозначно...

Марія Радченко · Answer

Здравствуйте.

Вижу, что Вы, в данный момент, хотели бы покинуть родительский дом и жить своей жизнью отдельно, но в то же время беспокоитесь о том, как родные воспримут то, что Вы уедете.
А есть ли у Вас сейчас ресурс, чтобы уехать? Вы работаете сейчас, Вы можете снять отдельное жильё?
Плюс, не зависимо от того, есть ли у Вас материальный ресурс для сепарации от родителей, важна также психологическая независимость от них.

Например, Вы пишете, что не хотите в данный момент получать высшее образование, потому что опасаетесь стресса, который оно за собой влечёт. Но в то же время, оглядываетесь на мнение родителей, которые считают,  что "корочка" нужна.
Стоит разобраться в том, как считаете нужным жить Вы сами, какое будущее видите? Как с высшим образованием, так и без него, можно строить свою жизнь, вопрос в том. какой путь Вам больше подходит?

А с проблемой сепарации от родителей стоит обратиться на индивидуальную психотерапию.

Оксана Сенченко · Answer

Доброго дня, Міша.
Дуже Вам співчуваю, помітно як Ви "вигоріли" і як Вам зараз тяжко. Не дивно, що Вам "нічого не хочеться", адже Ви перебуваєте у стресі, у Вас не задоволена базова потреба у відпочинку. Загалом, за кордоном популярна практика "gap year", коли молоді люди після завершення школи беруть собі рік на пізнання себе, відпочинок та самовизначення. Як на мене, це чудова практика, яка дозваляє не "бездумно піти вчитися, щоб просто отримати папірець", а доцільно розпоряджатися тим часом, що нам відведено. 

 [quote]но тот формат который я имею : экзамены, зачёты и тд, доводит меня постоянных мыслях о смерти, сейчас когда пишу об этом чувствую ком в горле который очень болит, и к сожалению это не метафора.
[/quote]
Ви говорили своїм батькам про думки про смерть, ком у горлі?

 [quote]В одно время воспринимаю их просто как " каких-то людей" которых я мог бы выкинуть из своей жизни, считаю их просто помехой, которую можно бросить и поступать так как я считаю нужным. И в тож время когда думаю о том чтобы оборвать сними контакты мне становится их жаль, думаю как они будут беспокоиться,и возможно искать меня.[/quote]
Зараз Вам 19 років і проблема сепарації є найбільш актуальною. Це нормально, що Ви хочете "відрізати з ними контакти" і, водночас, Вам їх шкода. До всього цього додається ще і Ваша просторова та фінансова залежність від батьків. Чи батьки засмутяться через Вашу сепарацію? - безумовно, проте лише вони відповіальні за власні почуття, а не Ви. Вони мають право на сум, адже це "втрата", яку їм необхідно пережити. Водночас, Ви маєте право на своє життя, свій темп, свої вибори і помилки. 

 [quote]если бы неё семья которая посмотрит на такую мою выходку с презрением, и мыслями о моей глупости. [/quote]
А у Вас вже були випадки, коли Ваша сім'я обезцінювала Ваші розумові здібності?

Оксана Сенченко · Answer

[quote]я намагаюсь більше відпочивати, але позбутися стресу в мене не виходить.[/quote]
Цікаво, що Ви вкладаєте у поняття "відпочинок"?

 [quote]деякий час тому я розповів своїм батькам про це, але вони говорять що че безглуздо[/quote]
Ви обгрунтували свою думку, чому Ви хочете рік перерви? Як вони обгрунтували "безглуздість"? Що зміниться, якщо Ви візьмете рік?

 [quote]Моя родина не знають про думки о смерті, бо мій батько дуже закрита та холодна людина, а такі мої слова викликають у нього лише агресію. У матері багато своїх проблем, мені занадто страшно казати що інколи я хочу себе вбити, бо зазвичай коли я кажу про якісь проблеми їй, це перетворюються у повний контроль, або фрази що я занадто багато думаю і треба думати по хороше.[/quote]
Співчуваю Вам. Проте Ви розумієте, що це досить серйозний стан і якби Ви їм про це повідомили, можливо вони б зрозуміли Ваше бажання взяти рік перерви + підтримали б Вас у зверненні до спеціаліста?

 [quote]Розумові здібності – це моя проблема. Я досі намагаюсь прийняти себе та усвідомити що не є дурнем, але розумію що я лише поверхнево себе в цьому запевнив.
Не можу сказати що моя родина завжди обезцінювала мої розумові здібності, мене тільки били через проблеми з оцінками, а батько інколи жартував питаючи "ну ти хоть щось розумієш чи ні?".
А про вчителів та однокласників мало що пам'ятаю, однолітки інколи сміялись а вчителі постійно мені докучали тим який я поганий. [/quote]
На жаль, те, що Ви описуєте - це приклади обезцінювання. А якби Ви не відчували себе "дурнем", то, як думаєте, захотіли б навчатися далі?

Оксана Сенченко · Answer

[quote]і не зможе в мені розчаровуватися бо і не буде ніяких надій.[/quote]
А що для Вас "розчарування інших"? Ви поговорите з батьками і розповісте про свій психологічний стан?

 [quote]Але хотілося би позбутися думок про те який я нецікавий, і відчуття що всі вищі мене, не боятись через це спілкуватися з деякими людьми.[/quote]
А що Вас цікавть в інших людях? Що потрібно для того, щоб Ви стали "цікавим"?

 [quote]Так, напевно я би хотів навчатися, але не в університеті, а чимось цікавим щоб мені подобалося і не з'являлося тривоги і стресу [/quote]
Вже добре, бо раніше Ви казали, що взагалі не хочете навчатися.

Авторизація

Пошук психолога або психотерапевта

Статті, огляди, словник та теми з психології

Тести для самопізнання та психологічні вікторини

Авторизація

Не понимаю себя, не могу перестать игнорировать свои желания

Відповіді психологів