Не понимаю себя, не могу перестать игнорировать свои желания

но тот формат который я имею : экзамены, зачёты и тд, доводит меня постоянных мыслях о смерти, сейчас когда пишу об этом чувствую ком в горле который очень болит, и к сожалению это не метафора.

В одно время воспринимаю их просто как " каких-то людей" которых я мог бы выкинуть из своей жизни, считаю их просто помехой, которую можно бросить и поступать так как я считаю нужным. И в тож время когда думаю о том чтобы оборвать сними контакты мне становится их жаль, думаю как они будут беспокоиться,и возможно искать меня.

если бы неё семья которая посмотрит на такую мою выходку с презрением, и мыслями о моей глупости.

я намагаюсь більше відпочивати, але позбутися стресу в мене не виходить.

деякий час тому я розповів своїм батькам про це, але вони говорять що че безглуздо

Моя родина не знають про думки о смерті, бо мій батько дуже закрита та холодна людина, а такі мої слова викликають у нього лише агресію. У матері багато своїх проблем, мені занадто страшно казати що інколи я хочу себе вбити, бо зазвичай коли я кажу про якісь проблеми їй, це перетворюються у повний контроль, або фрази що я занадто багато думаю і треба думати по хороше.

Розумові здібності – це моя проблема. Я досі намагаюсь прийняти себе та усвідомити що не є дурнем, але розумію що я лише поверхнево себе в цьому запевнив.
Не можу сказати що моя родина завжди обезцінювала мої розумові здібності, мене тільки били через проблеми з оцінками, а батько інколи жартував питаючи "ну ти хоть щось розумієш чи ні?".
А про вчителів та однокласників мало що пам'ятаю, однолітки інколи сміялись а вчителі постійно мені докучали тим який я поганий.

і не зможе в мені розчаровуватися бо і не буде ніяких надій.

Але хотілося би позбутися думок про те який я нецікавий, і відчуття що всі вищі мене, не боятись через це спілкуватися з деякими людьми.

Так, напевно я би хотів навчатися, але не в університеті, а чимось цікавим щоб мені подобалося і не з'являлося тривоги і стресу