Доброго дня Світлано! На превеликий жаль, незважаючи на плідну роботу з психологом,
травма залишилася. Якщо
травма "пропрацьована", тоді вже не виникають такі емоції як роздратування, гнів, презирство і т.д. Ви пишете "Мама очень искусно врет. Все это меня очень раздражает. Ехать сюда не хочу. В детстве она меня бросила но забрала с роддома под давлением родителей. Любила, заботилась, но о детстве я вспоминаю с эмоциями "разочарование","неприятно","ничего хорошего". Зачасти, працюючи з травмою, іде однобоке пропрацювання проблеми. Тобто, за принципом категоричності: або-або. Але складність родинних проблем полягає в тому, що що сімейні питання найважчі. Тому що люди між собою пов'язані не лише зовні. Основні зв'язки внутрішні, яких не видно, але вони існують і тримають дуже міцно. Та Ви і самі це відчуваєте на собі "Ехать сюда не хочу", але їдете і привозите із собою своїх дітей. (І це цілком нормально!). Тому що справа, як це не дивно, не у тому що трапилося, а у нашому сприйнятті того, що трапилося. "Пропрацювання" травми і полягає в тому, що ми абсолютно змінюємо своє внутрішнє бачення самої ситуації, бачення своєї близької людини і бачення самої себе в дитинстві. Тобто іде такий собі "перезапис" подій дитинства вже з позиції дорослої людини. Тому що поки Ви "дивитеся" на свою маму та те, що з Вами трапилося, очима отієї нещасної дівчинки, яку зрадила найближча людина! Яка насправді повинна була дати найбільшу любов та захист у цьому світі... І на це є дуже ґрунтовна причина, просто про яку Ви поки не здогадуєтеся, але яка знаходиться всередині Вас і тільки чекає можливості "вийти" назовні...