Проблеми у стосунках з найкращою подругою

Тепер суть проблеми.
І ось прийшла ще одна біда. На 8,5 місяці вагітності у моєї подруги відбулось завмирання плоду. Вона потрапила у лікарню. Поскільки ми зідзвонювались чи записувались пару разів на тиждень і якщо хтось із нас не був на зв'язку то коли інша хотіла чи звільнялась то відповідала, це могло бути на слідуючий день чи через день. Тобто якесь таке неписане правило що це в нормі і ніхто не ображався. І от так само сталось і цього разу. Я написала повідомлення " як справи? " І через декілька днів отримала відповідь - " ми втратили донечку, завмирання плоду, я не хочу говорити", я звичайно була в шоці.Одразу пишу де ти, як ти, я розділяю з тобою твоє горе, всім серцем з тобою,давай приїду в лікарню, можемо просто помовчати можливо щось привезти, відповідь " нічого не треба, карантин не пустять.нам треба багато пережити і похорон. Пишу "добре, як тільки захочеш чи зможеш говорити скажи чи набери чекатиму" . Після цього день не було ні дзвінка ні повідомлень. Пишу знову я - дорогенька як справи? - відповідь- я дома. Була здивована чому вона мене не набрала, але в такому стані напевно не до дзвінків. Пишу "я можу побути з тобою якщо ти хочеш". - що зі мною бути , я не маленька." По цій відповіді я зрозуміла що вона зовсім не налаштована на спілкування, вирішила напевно ій потрібно дати час . І я до неї не поїхала а напевно потрібно було, хоча якщо людина говорить що не хоче бачитись я сприйняла це за правду.Через день вона зателефонувала і сказала що принесе дитячі одіяльця, (які я їй дала при тому як готували її в пологовий )Заходити не будуть бо спішать. Я хотіла щось спитати але та сама відповідь - говорити не хочу.
ще доповнення. Під час вагітності подруги були і загрози викидня і різні проблеми, під час останнього уздвиявили якісь відхилення від норми про які подруга мені сказала що переживає, плаче але що саме не говорила, я ніколи не наполягала на деталях, вважаю якщо людина захоче то поділиться, а розпитувати про болючу тему це як прояв неповаги.Я подумала якщо я дізналась про те що вона в лікарні вже після всього, а неодразу як усе сталось( просто я маю можливість допомогти, багато знайомих лікарів, і все що стосується цієї сфери) і після лікарні мені не говорила що дома, принесла сама одіяльця, а не запропонувала приїхати до неї то напевно вже і поховали дитинку ( там якась інша процедура поховання як мені сказали) якщо навіть мови про це немає і її чоловік не дзвонив і навіть нічого не сказав що вона в такому стані. А запитати про це чомусь дуже боялась щоб не травмувати і не перетнути особисті границі. Щоб не вийшло так що я ще більше завдаю болю.Її чоловік теж не дзвонив, нічого не говорив цього разу. (Хоча десь рік до цього було дві ситуації коли телефонував - один раз , що виганяє її щоб я була готова прийняти, а інший щоб я приїхала бо може їй заподіяти лиха. (Саме тоді я злякалась за неї,звичайно ж одразу приїхала, можна сказати була присутня при дуже неприємній розмові і їхній сварці. Ми вийшли з нею прогулялись, вона захотіла повернутись і згодом вони помирились. Після того на величезне моє здивування подруга мені телефонує і з криками звинуваченнями повідомила що розлучаються через мене! І щоб я запам'ятала назавжди - якщо мене ВОНА не просить про допомогу то" лізти з допомогою до неї не треба" і вона не просила мене приїзжати.Я була в шоці. Пройшло декілька тижнів і подруга подзвонила, почали потрохи спілкуватись і про цю ситуацію ніколи не згадували.А для мене був дійсно урок- відтепер ніколи не втручатись у справи інших якщо про це не просять )

Отже подруга у мене на порозі з одяльцями
Я обняла її сказала що люблю, співчуваю. Вони з чоловіком вийшли.І все!! Я незнаю що зі мною Я не змогла більше нічого ні запитати ні сказати ,ні запропонувати ще раз допомогу. Ну якось ця зустріч сталась зовсім не як близьких подруг а безмовних людей. Я більше нічого не запитала! А виявляється наступного дня були похорони і я на них не була присутня! Я про це дуже шкодую, мені дуже важко від усвідомлення цього. По факту виходить у подруги горе, а я на похороні не була, просто приїхати- не приїхала, виходить ніяк не підтримала. Це найбільший мій біль тепер. Хіба так найкраща подруга може зробити!?Тим більше що коли я ховала свого чоловіка вона від мене не відходила.Саме наступного дня я не телефонувала. Через день хотіла накінець чи поговорити , чи побачитись знову, телефонувала але подруга не брала трубку.розуміла що щось не так, і не має так бути між близькими людьми. Знову ж написала, відповідь була така - мені потрібна була допомога в лікарні і на похоронах, а зараз усе позаду, про похорон тобі говорила ти просто ПРОСЛУХАЛА.тому від мене більше нічого не потрібно. На що я звичайно відповіла що вибач за таке непорозуміння і що так сталось але якби я знала про похорон то звичайно була б, і взагалі якщо так сталось чи можу я наприклад зараз приїхати або тоді коли буде їй зручно, і якщо будуть поминальні дні( 9,40 днів) скажи я обов'язково буду. Відповіді не було а без згоди на зустріч я ненаважилась приїхати,і в цьому себе теж звинувачую. Наступного дня чи через день Подруга передзвонила і сказала і почала просто кричати в трубку що викреслює мене з життя,не хоче ніколи мене бачити що я егоїстка, ніколи її не підтримувала, використовувала і як можна було чекати коли скажуть приїхати, а не приїхати самій одразу, згадала події десятилітньої давності , почула стільки всього несподіваного і образливого для себе що була в шоці. Не розумію і по сьогодні це все спровоковано горем подруги чи в неї образи про які вона замовчувала а я вважала що у нас все відкрито.
Звичайно я це сприйняла як її біль після втрати Але напевно добу я переварювала і осмислювала як я могла її так образити і не підтримати в самий важкий момент життя. І вирішила що лише відвертою розмовою де ми двоє виговоримось, кожен пояснить свої почуття можна порозумітись. Телефонувала - подруга не брала трубки, писала - не відповідала. Тоді я зателефонувала до її чоловіка щоб дізнатись як вона себе почуває і можливо заспокоївшись погодиться на зустріч. Так триває 2 міс. я уточняла у нього як вона - по його словам дома закрилась від людей, проблеми зі здоров'ям. Я знову набрала її щоб вона розуміла що є на кого покластись але у відповідь - лиши мене у спокої!. Отже думаю що я втратила час і довіру назавжди. Від цього дуже важко на душі, шкодую що так і не зустрілись не поговорили щиро та відверто, шкодую що так безглуздо втратила подругу і це відчуття вини і неможливості змінити зроблене мене дуже гнітить.постійно "прокручую моменти де я зробила такі страшні і безглузді вчинки. Що робити з величезним почуттям провини? Як справитись з тим що сама себе просто звожу з розуму за те що так вчинила? Мені її дуже шкода.
І чи варто ще якось шукати контакти, з подругою чи це вже виглядатиме як маніакальне бажання триматись за людину якій моє спілкування абсолютно не потрібне.

Дуже дякую і вам Соломія, і вам Тетяна за те що відгукнулись.

Дуже дякую і вам Соломія, і вам Тетяна за те що відгукнулись. І за підтримку.