Не відчуваю ніяких емоцій

Це захиста психологічна реакція - "завмерти". Необхідна для психологічного виживання людини.
Щоб перестати нею користуватись потрібен внутрішній ресурс для проживання того, що є довкола Вас та всередині Вас. Можливо його недостатньо. Спеціалісту треба знати яка у Вас конкретна ситуація. Що зараз переживаєте у житті? Чи є стосунки? Наскільки вони Вас підтримують? Чи багато маєте віри у власні сили? Чи знаєте свої можливості? Наскільки любите та приймаєте себе?

Відчуваю зараз апатію, минуло 5 місяців як довелося залишити свій дім та виїхати.

Дуже схоже на ситуативну депресію. Пов'язану з війною і супутніми ускладненнями. А раніше Вам були властиві подібні стани? Чи це в перший раз таке?

Стосунки є, але вони вже більше ніж півроку на відстані. Ми спілкуємося кожен день, але в онлайн форматі. Вони підтримують але цього недостатньо.

Так, згоден, що коли немає живого спілкування з коханою людиною, цього зовсім недостатньо.
А чи є підтримка від батьків? Подруг і друзів? Які стосунки з рідними?

З'явилося неприйняття себе через втрату ваги, не хочеться дивитись в дзеркало зайвий раз.

Тобто неприйняття зовнішнього вигляду? А раніше приймали себе зовнішньо? І наскільки приймаєте себе як особистість? Свій характер, здібності? Маю на увазі всю психологічну складову.
І ще важливе питання: втрата ваги пов'язана з чим? Мало їсте? Чи щось інше?

Найдивніше, що можу розплакатись через незначні речі, а через якісь серйозні речі взагалі ніяких емоцій.

Таке інколи буває, це також захистного порядку - у такий спосіб психіка знецінює та зменшує силу впливу на Вас цих "серйозних речей".

нейтральне повідомлення від однокурсника доводить до істерики

Можете навести приклад нейтрального повідомлення від однокурсника?

Раніше не було депресії, лише поганий настрій іноді. Але така апатія вперше.

Добре, значить це і справді ситуативна депресія, а не щось більш серйозне.

З батьками не обговорюю свій стан

Чому? Що заважає? Вважаєте, що їм це буде не цікаво і не важливо? Чи не вистачає до них довіри?

з друзями періодично спілкуюсь онлайн. Але зовсім не хочеться писати першою, іноді навіть відповідати на повідомлення. Хочеться заховатись в мушлю.

При депресіях так зазвичай і буває: хочеться заховатись кудись від усіх. Звісно, інколи так і можна робити. Але ж у такий спосіб Ви не зможете отримати моральної підтримки та допомоги. А значить самі ж відмовитесь від важливого життєвого ресурсу - підтримки близьких і друзів. І навіщо? Хіба Ви не знаєте, що друзі саме для цього і існують? А не тільки для сумісної тусні та веселощів. Я маю на увазі саме справжніх друзів. Вони ж для Вас справжні друзі? Чи ні? Так собі приятелі?

Нейтральне повідомлення типу " привіт як справи"

По-перше, воно зовсім не нейтральне для Вас. Для іншого когось - нейтральне, для Вас - ні. Тому що нагадує Вам про Ваш поганий стан, про Вашу депресію, про те, що справи у Вас м'яко кажучи ідуть погано. І як же можна після того не розплакатись?!

зараз дуже втратила вагу через стрес

Тобто "через стрес"? Ви зовсім нічого не їли під час стресу? Чи що? І під стресом Ви маєте на увазі свій переїзд? Чи щось інше? Переїхали за кордон чи просто в інше місце?

Не знаю як з цим впоратися

Вам надо обратиться к врачу, чтобы исключить наличие заболевания.
У Вас есть возможность сделать это?

З батьками не близькі стосунки зовсім, плюс вони люди того покоління які вважають що всі проблеми через те що немає роботи, коли себе займаєш роботою то і депресії ніякої немає. Ну і що до психолога теж не потрібно звертатись, це просто мода і тд.

Це сумно, тому й важко зараз, бо не відчуваєте підтримки та розуміння від тих, хто насправді мав би Вам їх давати. Тоді можна поступово позбуватися цих стереотипів, за якими вони жили в свій час. Ви маєте право жити по-своєму. Просто дайте собі це право. Ніхто окрім Вас цього не зробить.

У мене є справжні друзі, але чомусь я сама віддалилась від них. Мені здавалося соромно говорити про свій стан, тому що іншим не набагато краще.

Добре, що є. Це зовсім не соромно, говорити комусь про себе, свій стан. Зазвичай подібні установки навішують на нас батьки й оточуючі, бо сором - це соціальне почуття, яке часто нам навіюється. Але воно не є істинним, правдивим. Часто це знаряддя для маніпулювання нами.

Не знаю що зараз робити зі своїм станом, просто вивалити все на друзів, але ж вони звичайні люди і почнуть говорити свою мантру, що все буде добре, не переживай, повернешся додому скоро.

Можна заздалегідь попередити їх, щоб не намагалися Вас заспокоювати, бо не маєте в цьому потреби, а просто чекаєте від них підтримки та розуміння.

Через стрес на початку вторгнення зник апетит, їла мало та зрідка.
Зараз все відновилося, але вага досі не повернулася в норму.

Зрозуміло. Щоб набрати вагу треба їсти більше ніж потребує організм і графік прийома їжі змістити на вечірній час - щоб відбувалося накопичення маси за ніч. Тобто робити все те, що робити не можна, коли людина навпаки намагається скинути зайву вагу.

Порадьте будь ласка якісь способи витягнути себе із цього стану, окрім спілкування з друзями.

Спілкування з друзями - то не про "витягнути", а про пошук внутрішніх ресурсів. Для ресурсів багато чого ще можна і потрібно зробити: наприклад поспілкуватися з внутрішньою Дитиною (в середині Вас) і заспокоїти її, дати їй все необхідне, далі відчути своє справжнє "Я", прийняти його... і так далі. Але самостійно це зробити не вийде, тут потрібна присутність спеціаліста поруч, щоб разом виконувати ці всі техніки. Це те, що називається психотерапія. З її допомогою і можна витягнути. А поради у Вашому випадку не дуже допоможуть. Тільки послаблять і то тільки на якийсь час.

Також не завадить звернення до лікаря-психіатра, який пропише Вам антидепресанти, які в свою чергу полегшать Вам стан. Але не вилікують. Вилікувати зможе лише психотерапія. З допомогою медпрепаратів.