Проблеми з емоціями

Доброго дня. У мене відчуття, ніби життя зупинилося. Ніби все, що навколо мене відбувається це дурний і жахливий сон. У грудях постійно тяжко, ніби я ось-ось маю прокинутися, але не можу. Я не розумію себе. Я проживаю у безпечному регіоні, і на щастя не бачила і не чула вибухів. Але мені боляче і страшно. Дуже боляче і дуже-дуже страшно. Я боюся кожної тривоги. У мене постійні зміни настрою. Більшість часу це апатія, але будь-яка дрібниця може заставити мене впасти в істерику і розплакатися. Насправді, з початком війни я почала дуже багато плакати, навіть по всіляким дурницям. Також я почуваюся самотньою. У мене є друзі, родина, але я відчуваю що я їм не потрібна. Що я обуза. Що якщо я зникну, то нічого не зміниться. А ще я стала агресивнішою. Я можу накричати на когось з рідних лише тому, що вони зайшли до мене в кімнату чи спитали щось. І я не можу контролювати цю агресію. Мені не подобається це. Я знаю, що ображаю їх, але всеодно кричу, а потім роблю з себе жертву і починаю плакати та просити уваги. Мені соромно за це. Я втомилася від себе. Я не розумію, що зі мною відбувається і що не так. Я божеволію? Це назавжди? Я не хочу залишатися агресивною істеричкою. Я хочу бути колишньою собою, доброю та спокійною, впевненою у собі, з хорошою самооцінкою. Я хочу жити і сміятися, заводити друзів. Але наразі я почуваюся так, ніби всередині мене щось вмерло, і я зламалася. Я дуже боюся цього. Дуже боюся не впоратися і назавжди зіпсувати своє життя. Здається, що на моїх плечах величезний тягар. Екзамени, вступ, робота, скоро доросле життя. А я зовсім ще не доросла. Я всього лише ображена на світ дитина.