Не можу зрозуміти свою поведінку

↩ Реакція на відповідь № 333172 для Наталия Горская

Мені хотілося б бути більш впевненою у собі, комунікабельною, привітною, вміти відстоювати особисті кордони і казати "ні", не боятися вільно висловлювати свою думку, також хотілось би бути більш спокійною та емоційно стабільною у конфліктних ситуаціях, навчитися якось досягати компромісу з людьми.
Мені завжди подобалися спокійні, врівноважені люди, які відстоюють свою думку, проте не у шкоду іншим. Окрім цього люблю привітних, веселих людей, які легко вливаються у компанію, вміють пожартувати і посміятися над собою, якщо це треба.

Коли Ви з друзями "привітна", то не відстоюєте свою точку зору, чи не виникає таких ситуацій, в яких виникають конфлікти?
--- Коли я з ними спілкуюся і виникають розбіжності у поглядах, мені страшно висловити незгоду, щоб не образити їх і не спровокувати конфлікт, я ніби почуваюся винною за їхні негативні емоції та не знаю як на них реагувати.

А про що хотілося б посперечатися з друзями Вам?
--- Зазвичай це не дуже глобально серйозні теми, я можу бути банально не згідна з їхнім вибором закладу, де ми зустрінемось або боюся відмовити у якійсь пропозиції сходити на концерт чи поїхати в подорож, бо це буде виглядати так, ніби мені з ними нецікаво чи я не хочу разом проводити час. Та й загалом, мені складно відмовляти людям та пояснювати чому саме.

В чому саме відчуваєте себе нещирою з ними, чи можете навести якийсь конкретний приклад?
--- Я почуваюся, наче показую їм тільки одну сторону себе - ту, в якій максимально зібрані всі позитивні риси, деякі з них мені приходиться імітувати, наприклад я не висловлюю свого невдоволення чимось у нашому спілкуванні, не виражаю злості, коли насправді дратуюся, поводжуся якось надто правильно та одноманітно, бо переживаю, що коли я покажу цю "погану" сторону, де я імпульсивна, емоційна, вступаю у суперечки, то це дуже швидко перейде у конфлікт через дрібницю. І потім я почуватимусь винною, проте вибачатися мені дуже складно і соромно.
Ще боюся, що друзі дізнаються як я поводжуся з сім'єю, бо ми дуже часто конфліктуємо на підвищених тонах. І коли ця правда відкриється, вони вважатимуть мене поганою людиною і я просто залишуся сама. Через це, коли так ввічливо поводжуся з друзями, почуваюся лицемірною, наче я їм брешу весь цей час

↩ Реакція на відповідь № 333192 для Павел Леонидович Басанский

Дякую за відповідь, в дитинстві я була дуже гіперактивною та непосидючою, що звісно викликало невдоволення членів сім'ї, за це бувало, карали. Але більше пам'ятаю з їхнього боку гіперопіку - все вирішувалося за мене, і оскільки за мене дуже тривожилися, то багато чого не дозволяли, ніби обмежували у свободі. Хоча й розумію, що вони хотіли як краще, але тепер складно бути такою, якою я сама хочу

↩ Реакція на відповідь № 333199 для Наталия Горская

Дякую за відповідь та поради, буду працювати над прийняттям себе

↩ Реакція на відповідь № 333513 для Светлана Владимировна Киселевская

Дякую за відповідь!
Мене якраз і турбує те, що я впадаю у дві крайності - в соціумі я ніби повинна притримуватися якихось норм, шаблонів, поводитися так, як вимагають соціальні правила, попри те, що це мене дуже сковує. І тому, коли повертаюся додому, де почуваюся +- комфортно і безпечно, ці всі накопичені емоції і справжня поведінка нарешті знаходять вихід, але в іншій крайнощі - агресії.

Не знаю як внормувати цю поведінку (вдома бути спокійнішою і так емоційно не реагувати на все, а у соціумі навпаки стати сміливішою)