↩ Реакція на відповідь № 336295 для Алла Григорівна Веленко
Батька не бачила, тільки дзвонив інколи, а потім й зовсім перестав. Але я була впевнена,що в ньому не мала потреби, що материнської любові мені вистачає. Та тут я теж трохи помилилася. Моя мама не отримала любові від своєї матері, та в цілому склалося в неї таке життя, що вона завжди була жертвою в стосунках, аб'юзу зі сторони батьків, тому завжди жалілася мені, я завжди до неї мала жалість, тому як в мене щось було добре, я ніколи не розказувала ( вважала що їй буде смутно,що в неї завжди не гаразд) Вона вбивала мені що достатньо дала любові та опіки, але я була сама по собі, була тиха дитина, а тому "золота" ,мама гуляла десь, а я тільки рада ,бо робиш, що хочеш. І якийсь час вважала, що це є нормально в сім'ї. Хвалилася одноліткам (10-11 років), що ніхто мене не чіпає ,роблю що хочу. А тому, майже не навчалася, не знайшла свого місця(хоча завжди шукала та кидала на пів кроку). Потім у мами з'явився чоловік, а там й брат молодший на 12 років, й з самого народження я завжди сиділа з братом, не мала вільного часу, бо батьки наче господарюють, але щось в них не виходило. Вона завжди кричала, для мене то був завжди стрес, завжди ми були погані й тільки вона все робе. Потім я сказала що мені набридло сидіти з братом, то перекинули на мене господарство. Я сама по собі є лінива, тому могла десь філонити) Та як криків стало більше, я починала віддалятися від них з 14 років, часто ночувала у подруги, а як ні, то вечорами просто ходила по вулицях, або сиділа в кімнаті в якій не було двері(бо як казала мама, " ти в так тут сидиш від нас закриваєшся, а як двері поставимо, то взагалі не будеш виходити).
Зараз я пишу в такому негативному контексті, бо все то прийшло до мене аж після 18, а тоді я вважала, що так має бути й боялася її скривдити, а себе корида , чому я не така як всі, чому мені погано та без причини? Чому з дитинства мене штурхали з дитячих компаній ? В так далі й складалося ,що я не вписувалася. Мала ліпшу подругу, й я їй для чогось брехала, що маю вже хлопця( в 11 років) а від імені одного хлопця, я писала до неї любовні листи, ( мені було совісно, снилися жахи, що то розкриється, але продовжувала) й дійшло до того, що подруга напряму передала листа до "коханого" , а я її не зупинила, й сталося те, що мій жах здійснився 🤦 Зараз можу сказати, що заздрила їй, вона була мегаактивною, завжди на слуху, а я тиха "золота" дитина.
І як то все скомбінувати, я не знаю, але пишу, те що болить,хоча вже 26 й маю ще гору історій...
Й додам, що як з 15 років траплявся мені якийсь хлопець, я кожному дозволяла собою керувати, давала себе цілувати, хоча того не хотіла, бо з однієї сторони не хотіла образити, а з другої ,думала, що може з того щось буде... Але були тільки плітки про мене в не гарному світі.