З тривогою чекаю вихідних щотижня

Доброго дня, дорогі психологи! Можливо моя проблема здасться смішною, як для такої дорослої людини... Та все ж запитаю.
Помітила, що чекаю кожних вихідних з якоюсь нервозністю, тривогою, страхом.
Справа в тому, що мій чоловік кожного тижня на вихідний їде до мами. Возить її за покупками, допомагає по господарству, а також вдома в мами займається якимись своїми справами.
Мені це не подобається. Розумію, він вільна людина і має право розпоряджатися своїм життям і часом як хоче. Мені це схоже не на необхідну допомогу матері, а ніби він живе сімейне життя там, з нею, а не зі мною. В нього є плани чим він там буде займатися, а от спільних планів нашої сім'ї ніби немає. Ніби там йому завжди щось важливо і потрібно, і обов'язково. І відчуття, ніби тут зі мною він перечикує тиждень, щоб собі поїхати до мами і там жити важливе життя. На практиці в принципі більшість часу він зі мною, тобто з робити щодня приходить до нас додому. Але мене все одно якось обурює те, що в нього там постійно все важливе і він мусить. Я відчуваю себе не досить важливою в сім'ї з ним і так було завжди. Коли зустрічались приїхаючи до мене він тягнув мене в компанії своїх друзів, і я почувала себе ніби якийсь додаток до чоловіка десь там збоку. Коли переїхала до нього жити, було враження ніби він собі живе сімейно з мамою, а я десь там збоку якась зайва людина. Переїхали жити на квартиру окремо від мами, а відчуття теж саме, ніби він все одно не зі мною. Я боюся що немаю права претендувати на щось інше. А ще не розумію для чого мені така сім'я, відчуття що я не потрібна йому і зайва. Не знаю для чого я. І якщо чесно, то вже й не знаю, а чого я сама хочу саме для себе, і вже не знаю, як я хочу щоб було в стосунках. Дуже мріяла про сім'ю, а в результаті а сім'ї я розбита і нещаслива. Я втомилася, ніби стараюсь, стараюсь, а толку. Все одно я не потрібна, не цінна, не важлива.