Добрий день. Я щиро співчуваю Вам, тому що дійсно дуже важко з цим жити. Нелюбов до себе формується роками, і найбільше у наймолодшому віці, дуже добре, що Ви це помітили і розумієте, що це не ок, тому що Ви нічим не гірша інших (!), просто у інших були більш сприятливі обставини формування особистості. Я не знаю, що відбувається у Вашій сім'ї, але напевно є моменти, які також впливають на Ваш стан, навіть якщо вони не явні. На жаль, те, що Ви описуєте не можливо виправити просто порадами, а їх багато в інтернеті під запитом "як полюбити себе", і нічого нового порадити, тому що це не дуже дієво, це глибокий психотерапевтичний запит, потрібна кропітка робота з психологом протягом деякого, і не малого, часу. Тому я дуже раджу розповісти про свій стан дорослій людині із сім'ї, можливо з родичів більш дальніх комусь, яка Вас зрозуміє і допоможе із організацією психологічної допомоги, чи донесе інформацію до батьків, якщо не можете поговорити з ними напряму. Тому що можливе формування або соціофобії, або уникаючого розладу особистості, якщо до 18 років Ви з цим не попрацюєте. А зараз Ви ще можете все виправити, час є. Пам'ятайте одне: Ви не гірша інших, Ви зіткнулися із серйозним випробуванням, напевно, в минулому із психотравмою, яка привела до такого бачення себе, але це бачення себе-це як симптом хвороби, це не Ви така, ці думки і
страхи- вони - це не Ви справжня, і я дуже бажаю повернути справжню себе назад. І дуже надіюсь, що є люди поряд, які не знехтують Вашим проханням і допоможуть. Щиро співчуваю і бажаю все ж таки бути другом собі, тому що ми маємо бути собі найкращими друзями, цього не потрібно заслуговувати, ті люди, що люблять себе і не бояться спілкування, люблять себе, їм показали, що їх можно любити просто так, і вони в це повірили, і ви можете любити себе просто так, і ви не маєте бути кращою для цього. З повагою та любов'ю, клінічний психолог, Шкляревич Маргарита.