Дитина маніпулює визиванням в себе рвоти

Регулярних походів і не треба.
Бажано лише запросити психолога до себе додому 1-2 рази, щоб спеціаліст мав можливість безпосередньо і в ігровій формі поспілкуватися з дитиною, а потім і з Вами також. Чому саме додому? Тому що, по-перше, дитині буде так безпечніше і спокійніше - на власній території, в своїй кімнаті. А, по-друге, психолог вживу та в звичних обставинах зможе побачити як ви одна з одною спілкуєтеся, як взаємодієте тощо. Це буде досить інформативно.
Краще в 100 раз, ніж будь-які слова, що Ви зможете тут написати. Тим більше, що в чомусь можете і помилитись (за моїм досвідом, це буває часто). А також особливості характеру дівчинки будуть більш зрозумілі.
А звичайні поради в цьому випадку не допоможуть. Бо, можливо, що для вирішення проблеми Вам знадобиться попрацювати з собою - з своїми почуттями, ставленням до дитини, установками від батьків тощо.

Те,що Ви описуєте, дуже схоже на психогенну рвоту. Цей розлад виникає або в результаті стресу, або перед небажаними подіями. Раджу звернутися до дитячого психіатра, а потім до психотерапевта. Якщо не лікувати, можуть виникнути небажані наслідки.

Доброго ранку!
Відповідь на Ваше питання криється в Ваших же словах "заставляю її прибрати іграшки, випити ліки коли хворіє і тд - зразу блювання. Це вона робить навмисно..."
Перше, щоб дитина почала хотіти щось робити, потрібно навчитися прислухатися до почуттів дитини і ставитися до неї як до тої, яка найбільше потребує уваги та любові, а вже потім - дисципліни та ліків. Примус ніколи нічого гарного не дає, а викликає лише блювоту або капризи. Це перше.
І друге. Складається враження, що до своєї дівчинки Ви ставитеся як до дорослої людини, вважаючи що вона щось там робить навмисне. Діти НІКОЛИ нічого не роблять навмисне, бо вони просто маленькі діти, яких недолюбили і які не отримують того тепла, яке їм потрібне. Бо заміщується просто зовнішньою турботою, яка, певне, потрібна, але... Не гріє дитині душу!
Але і Ви в цьому не винні. Швидше за все, самі в дитинстві не мали ані підтримки, ані, любові, ані тепла та підтримки. Тому почуття, серце закрите... Адже, ми можемо щось комусь дати лише тоді, коли самі це в собі маємо.
Я розумію, що Вам фінансово складно, але... Без допомоги психолога навряд чи Ви впораєтеся зі своїми дитячими травмами. А без цього, навряд чи зможете почати добріше ставитися і до своєї дитини. Тим паче, що з психологом можна індивідуально оговорити і умови консультацій.
Головне, визначитися, що для Вас важливіше, Ви самі та Ваша дитина, чи матеріальні питання.