Не знаю що мені робити далі. Рік тому я закінчила бакалаврат з філології, цей рік я не вступала на магістратуру, бо втомилася від філології і зрозуміла, що мені не подобається. Я хотіла стати перекладачем, а не викладачем, але бюджет тоді мені перепав з філології, а не з перекладу. Навчалась я у Львові, хоча сама з Вінницької області. Майже все навчання було онлайн, я всього кілька разів їздила. (Весь цей час і досі вони знімають там квартиру, що змушує мене почуватися винуватою) Цей рік я хотіла знайти роботу і вже працювати, але мене нікуди не взяли, завжди знаходився кращий кандидат, або, чесно скажу, мені не підходили умови.
Чи варто казати скільки конфліктів було у мене з батьками, коли я сказала, що не вступаю? Батьки насідали на мене, бо за їхніми словами я ж сиджу вдома, це ж позор, це ж я тупію, треба їхати і вчитися. Хоча я провчилася 4 роки дистанційно, питала в чатах людей чи магістри очно, то ні теж дистанційно. Куди їхати? Я і так, і так вдома би була. Бо просто так сидіти в іншому місті в квартирі дорого.
Навесні я здалася і зареєструвалася на вступні до магістратури. Сьогодні прийшла рекомендація на бюджет і я вирішила краще дізнатися про спеціальність, цього разу прикладну лінгвістику. Виявилося, що там потрібно знати німецьку або польську, як другу іноземну, а я вивчала італійську. І це магістратура, тому рівень мови зазначений Б2, якби там було з нуля, то проблеми би не було. То я недогледіла, і ніде при вступі це не було зазначено, тому я не знала. Пояснила батькам, вони кажуть «усе одно йди туди», «а може тобі дозволять ті мови не вивчати», «а може там є італійська». Немає там італійської і від основного предмету мене не звільнять, тому я вирішила не вступати. Окрім того на контракт я вступати не хочу, бо буду вислуховувати як сильно батьки в мене вклалися і яка я невдячна. Це зчинило скандал і тепер я сиджу з комом в горлі готова розплакатися в будь-який момент.
Що означають ці оцінки?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.
Принагідно, напишу про ще одну проблему, яка мене тривожить.
Кілька днів тому я з батьками були на весіллі. Я там нікого абсолютно не знала і почувалася трішки некомфортно. Там були смішні конкурси, не похабні, і мені було весело, але усвідомила я що не усміхалася, коли якийсь дядько мене спитав «ти взагалі вмієш усміхатися?» і тоді я просто випала. Як можна зрозуміти, я не танцювала, то моя мама всім розказувала «ой вона така стіснітєльна вона завжди така», навіщо це казати чужим людям? Можна ж було сказати типу туфлі натерли (що теж було правдою). За столом моя мама роздумувала «чому ж я така тиха, адже всі мої батьки діди баби відкриті люди». Ну навіть не знаю. Чи варто казати як мені було соромно? Коли я сказала їй нащо вона це робить, вона мені сказала «я нічого поганого не роблю, а от ти знов портиш свято». Я поплакала в туалеті тай все.
Я люблю своїх маму і тата, я завжди мала все, що хотіла, навіть зараз, коли я щось мимохідь зауважую, вони пам’ятають і купують то. Але не розуміють як мені важко. У мене певним чином немає до них довіри, типу я не зла через це, а просто тривожно, що я не вірю в те, що каже мені мама. Я це частково повʼязую з тим, що коли мене булили і в школі і сусідські діти в один і той самий період, ніхто цього не помічав. Хоча я боялася виходити за калітку сама, коли хотіла покататися на велосипеді просила маму вийти подивитися чи нікого там немає. Тай мама сама одного разу чула як вони насміхалися з мого волосся і прикрикнула на них, але це все.
В школі був хлопець на рік старший і ми з ним жартували одне з одним, але нічого негативного не було. Мама про це дізналася і підловила його десь, щось йому сказала і після того він на мене не звертав уваги. Також була ситуація, коли ми в класі бісилися і мене випадково штовхнув однокласник. Мама мені ще до недавно згадувала що «ти так плакала тоді, але не дозволяла мені піти і поговорити з ним». Я тоді не плакала взагалі, мені навпаки в той день було весело, але вона завжди казала, що я про це брешу, адже мені було соромно плакати. Я НЕ ПЛАКАЛА тоді.
От це отакий от бекграунд, щоб підвести до того, що я беземоційна, коли поряд з чужими людьми. Коли був випуск з школи, я теж була тиха, але я танцювала і сміялася. Але в інших випадках, коли купа чужих людей я стаю беземоційною. Типу можу посміятися з мамою, з тіткою, з сестрами, коли знаходжусь серед незнайомих людей. Але посміятися з кимось чужим, це в мене не виходить. У мене навіть голос змінюється і рухи стають менш впевненими.
Батьки хочуть вилікувати це навчанням, адже я піду і буду кожен день ходити і буду через людей. Насправді, вони не розуміють, що то навчання онлайн, адже половина викладачів за кордоном. Коли я терпляче це пояснюю мама все одно зі своїм «та цього року буде інакше цього року будуть інші викладачі». Деколи я думаю, або вона така наївна, або вона просто знущається. До цього вже навіть підключився мій дід, який каже «та нащо тобі та робота? Йди вчися не видумуй». Звісно чому я хочу мати свої власні гроші? Тато мене краще розуміє, але єдине, що він може це вислухати, обговорити це за моєю спиною з мамою і сказати мамину думку знов. Ніби всі проти мене.
Зараз зі мною ніхто не розмовляє, ця похмура атмосфера тягнеться ще від того весілля. Вчора мама навіть не прийшла пити зі мною чай, коли я її покликала. Бо я щось роблю не так я вони хочуть. Навіть до такого, як проколоти ще вуха, вони докладають пораду «ой та це не гарно, послухай старших, це тобі непотрібно». А про тату я взагалі мовчу «будеш як парта, ми старші ми мудріші». «Нащо ти купила ще фігурку, ти що мала дитина?» Що вже казати про щось важливе типу життя. Будь-який вибір який я роблю - я відчуваю, що щось не так, щось неправильно. Будь-який, навіть найменша покупка. Але жити так, як скажуть батьки мені теж не подобається. Одного разу мені запропонували вакансію вчителя англійської для дітей за 9 тисяч в місяць. Це було дуже далеко від квартири і робота була до 9 вечора. Але батьки напосідалися, що це ж така можливість, що я мушу спробувати. А я взяла і відмовилась, бо, так як зараз, відчувала якесь відторгнення всередині. Але вони не хочуть розуміти.
Доброго дня. Із вашого тексту видно, що ви вже досить добре розумієте, чого не хочете, вчитися заради “треба”, обирати професію відповідно до очікувань батьків чи погоджуватися на роботу, яка вам не підходить. А тепер цікаво , а чого хочете саме ви? Не на все життя, а на найближчий рік? І, можливо, окремо варто розібратися, що саме заважає вам спиратися на власний вибір, коли він не збігається з думкою батьків?
Я хочу мати роботу, яка буде хоча б віддалено мені подобатися. 5/2, щоб були стабільні вихідні. Зі звичайною зарплатою, так як я без досвіду, то 20 тисяч було би нормально, щоб почати менше залежати від батьків. Але думаючи про це, я знову повертаюся в минулий рік, коли батьки на мене дуже сильно тиснули з пошуком роботи і ладні були, щоб я погодилася вже на будь-що. Погані відчуття у мене ці спогади викликають, ніби я знову стаю на ті ж самі граблі. Батьки кажуть, що мене не беруть на роботу, бо у мене не повна освіта, але на співбесідах у мене лише 1 раз питали диплом. Здебільшого їх цікавили практичні навички і ці тести я проходила, але не проходила фінальні співбесіди, бо «у нас енергійна команда і нам потрібні відповідні люди». Тому я навіть і не знаю, і хочеться, але не виходить
В загальних рисах відповідь доволі проста, але вельми складна у виконанні.
Треба ставити собі питання, ЧОГО Я ХОЧУ? І це питання стосується широкого поля життєвих проявлень:
Чи хочу я і надалі перебувати в залежності від батьків та їхньої думки?
Де я себе бачу в професійній діяльності?
Яке ставлення до себе від оточення мені бажане?
Якою я сама себе хочу відчувати?
...
І шукати відповіді, яким чином Ваші бажання можуть бути здійснені.
Ви вже непогано орієнтутесь в тому, що Вам не підходить. Залишилось розібратись, ЩО змушує перебувати у стані нерішучості? Можливо, йдеться про слабку віру у власні сили? Про опасіння ризикувати і брати на себе відповідальність за самостійні рішення? Загалом, про незавершений процес психологічної сепарації від батьків?
Вважаю, було б корисно позначені аспекти розібрати у співпраці з психологом.
Ви вже досить чітко розумієте, чого хочете, Але пошук роботи у вас зараз пов’язаний із досвідом сильного тиску, тому й виникає відчуття, ніби ви знову "наступаєте на ті самі граблі". Дослідження показують, що батьківський тиск дійсно може посилювати кар’єрну нерішучість, тому тут важливо розділити реальні труднощі з працевлаштуванням і тривогу, яку викликає сам процес.
Що саме відбувається на етапі фінальної співбесіди і що ви в цей момент відчуваєте, думаєте та робите?
Першу роботу дійсно складно знайти, коли ще людина немає досвіду. Як правило, у роботодавців є великий вибір кандидатів. Ви вже проходили співбесіди, тестування, деякі успішно. Якщо будете продовжувати пошук роботу, є всі шанси рано чи пізно стати тим кандидатом, якому запропонують роботу. Те, що Ви отримували відмови від ряду компаній, не означає, що Ви не підходите всім.
цитата:
Батьки кажуть, що мене не беруть на роботу, бо у мене не повна освіта, але на співбесідах у мене лише 1 раз питали диплом. Здебільшого їх цікавили практичні навички і ці тести я проходила, але не проходила фінальні співбесіди, бо «у нас енергійна команда і нам потрібні відповідні люди».
Я багато років займалась підбором персоналу в декількох компаніях. Можу підтвердити, що в більшості випадків роботодавцям всеодно, людина має диплом бакалавра чи магістра. Звертають увагу на практичні навички, рівень знань і софт скіли, тобто як людина спілкується, наскільки з нею комфортно буде працювати.
Ви отримували зворотній зв'язок, що роботодавцям потрібні енергійні люди, а Ви напевно, поводитесь стримано, тримаєте дистанцію. Ви інша, але це не значить, що всі обирають тільки тих кандидатів, які поводять себе жваво та відкрито. Навіть якщо 90% компаній шукає саме таких людей, є й ті, для кого буде важлива, наприклад, відповідальність, вміння доводити справу до кінця, уважність до деталей. Багато чого ще залежить від професії. Для одних спеціальностей найважливіше - комунікабельність, для інших - вміння концентруватися на задачах.
цитата:
моя мама всім розказувала «ой вона така стіснітєльна вона завжди така», навіщо це казати чужим людям? Можна ж було сказати типу туфлі натерли (що теж було правдою). За столом моя мама роздумувала «чому ж я така тиха, адже всі мої батьки діди баби відкриті люди». Ну навіть не знаю. Чи варто казати як мені було соромно?
Напевно, Ваша мама не розуміє, що Ви відчуваєте в ті моменти, коли вона це робить. Ви їй говорили, що після її коментарів Вам в рази складніше поводити себе відкрито?
цитата:
в інших випадках, коли купа чужих людей я стаю беземоційною. Типу можу посміятися з мамою, з тіткою, з сестрами, коли знаходжусь серед незнайомих людей. Але посміятися з кимось чужим, це в мене не виходить. У мене навіть голос змінюється і рухи стають менш впевненими.
Ви можете звернутися до психолога з цим запитом. Якщо спілкування з незнайомими людьми викликає у Вас сильне напруження, Ви не можете поводити себе природно, це те питання, з яким варто розібратися. Має бути причина, потрібно з'ясувати, що з Вами відбувається в такі моменти.
Можливо, є очікування чогось неприємного чи непередбачуваного від спілкування з незнайомими людьми. Або страх виглядати смішною, сказати щось не те, отримати негативну оцінку. Важливо дізнатися, що саме запускає це напруження, звідки воно взялося і як поступово навчитися почуватися безпечніше поруч з іншими.
Вітаю !
Те, що Ви зараз відчуваєте, дуже зрозуміло. І я хочу насамперед відділити Ваше рішення від того скандалу, який навколо нього виник.
Ви не відмовляєтеся від життя, не «тупієте» і не «псуєте собі майбутнє». Ви опинилися перед конкретним вибором: вступити на спеціальність, яка Вам не підходить і для якої Ви не маєте необхідної другої мови, або не вступати лише тому, що Вас тиснуть. Те, що Ви зупинилися й перевірили умови, — це не безвідповідальність. Навпаки, це спроба поставитися до свого майбутнього серйозно.
Мені здається важливим і інше. Ви багато говорите про те, що «батьки вклалися», що вони знімають квартиру, що Вам має бути соромно, що Ви їх підводите. Тобто Ваше рішення ніби постійно оцінюється не за питанням «чи підходить це мені?», а за питанням «чи маю я право відмовитися, якщо для мене вже щось зробили?»
А це дві дуже різні речі.
Так, батьки могли багато для Вас зробити. І Ви можете бути їм за це вдячні. Але вдячність не означає довічний обов'язок погоджуватися на рішення, які суперечать Вам. Вони могли оплачувати квартиру з надією, що Ви навчатиметеся у Львові. Але це не означає, що тепер Ви повинні витратити ще два роки життя на магістратуру, яка Вам не підходить, тільки щоб виправдати вже понесені витрати.
І ще я б дуже обережно поставилася до думки: «Я сиджу вдома, отже, я нічого не роблю».
Ви рік намагалися знайти роботу. Вас не взяли — це неприємно, але це не доказ Вашої неспроможності. Ви також зрозуміли важливу річ: філологія Вам не подобається. Це вже знання про себе, якого у Вас не було рік тому.
Можливо, зараз Вам хочеться негайно знайти відповідь: «То що мені робити далі?»
Я б не вимагала від себе цієї відповіді сьогодні.
Сьогодні Ви перебуваєте після конфлікту, Вам боляче, Ви налякані й відчуваєте провину. У такому стані дуже легко прийняти рішення не зі своїх бажань, а лише для того, щоб припинився тиск.
Тому зараз достатньо дозволити собі сказати:
«Я не знаю, що робитиму далі. Але я знаю, що не хочу вступати на цю магістратуру лише зі страху перед батьками».
Цього на сьогодні достатньо.
А вже потім можна спокійно розбирати інше: чи справді Вам потрібна магістратура; якщо так — яка саме; чи хочете Ви перекладати; які є шляхи перейти в переклад без ще двох років навчання; яку роботу можна шукати з Вашою освітою; чи потрібне Вам взагалі зараз навчання.
І тут є одна дуже важлива річ: Вам не потрібно знати весь маршрут, щоб мати право не йти не своїм маршрутом.
Ви зараз можете не знати, куди саме хочете прийти. Але вже можете знати, куди не хочете.
І це теж напрямок.
А ком у горлі й бажання плакати зараз — не знак, що Ви прийняли неправильне рішення. Це може бути просто реакцією людини, яка дуже довго намагалася відповідати чужим очікуванням і нарешті сказала: «Ні, я не хочу».
Поплачте, якщо хочеться. Вам не потрібно зараз себе переконувати, що «все добре». Вам боляче — і Ви маєте право, щоб Вам було боляче. Ваше життя при цьому нікуди не зникає.
Доброго дня! Помічаю, що в вашому тексті дуже багато епізодів про реакції інших людей на вас - мами, батька, дідуся, незнайомих людей на весіллі. І водночас кожне ваше рішення ви детально пояснюєте, ніби потрібно довести, що ви мали право його приймати. Мені здається, що ваш внутрішній конфлікт зараз, скоріше про те, як витримувати тиск і почуття провини, коли ви робите крок убік самостійності, а інші люди можуть з цим не погоджуватись. Можливо зараз не потрібно одразу приймати якесь однозначне рішення. Мені здається, варто спробувати уважніше досліджувати власні бажання, що саме для вас зараз є важливим, чого ви хочете, на що готові, а на що ні. Над цим на мій погляд варто працювати або самостійно, або шукати психотерапевта і працювати в цьому напрямку. Повертаючи собі право обирати, помилятися, змінювати свої рішення, будувати власне життя, спираючись на себе.
Колеги написали вже багато важливих моментів, хочу "підсвітити" ще один.
Це така важлива річ, як кордони.
В ваших дописах дуже багато прикладів порушення ваших кордонів з боку батьків та інших близьких людей.
Все те, що говорять про Вас іншим, як обговорюють ваше майбутнє, як диктують, що "краще ", як критикують ваші дії та бажання- все це НЕ їх територія , а ваша.
ТІЛЬКИ Ви маєте право керувати своїм життям і робити свої вибори.
Навіть якщо ці вибори помилкові- це тільки ваша відповідальність.
Ви, як і кожна людина в цьому світі , можете помилитись- і в цьому немає ніякої провини ні перед ким. З помилок важливо зробити висновки.
І, мені здається, Ви зробили вже немало висновків про навчання там, де Вам не цікаво.
Як написали колеги, дуже важливо, що Ви знаєте чого не хочете і чого хочете.
Залишилось навчитись йти своїм шляхом і укріпити свою опору на Себе. З цим можна працювати разом з психологом/психотерапевтом.
Батьки часто мають свої очікування від дитини. Але їх думки - то їх відповідальність.
Ви НЕ мусите відповідати нічиїм очікуванням ні у виборі навчання, ні у виборі роботи, ні у виборі партнера, чи одягу, звичок, способу спілкування в компанії чи чогось ще.
Скільки б хтось у Вас не "вкладав"- це вибір тих людей.
Бути їм вдячною НЕ дорівнює виконувати чужі бажання всупереч своїм.
Ви маєте право бути такою, якою хочете . І змінювати щось в собі тільки тоді, коли саме Ви відчуваєте в цьому потребу.
Окремо щодо грошей.
Це також момент кордонів.
Ваша фінансова незалежність допоможе захищати вашу незалежність від будь яких очікувань будь яких людей. Тому так важливо прийти до неї.
Хоча в ситуації з батьками важливо в першу чергу відокремитися (сепаруватись) психологічно - щоб планувати свої дії НЕ озираючись на їх схвалення батьками.
Доброго дня. Цікаво, що Ви обираєте італійську, як так би мовити рідну, або родинну))). В мене італійська асоціюється з Інакшою. Звісно будь яка мова та культура інакша. Але німецька та італійська трохи відрізняються. Батьки вважають по німецьки, як треба. А Ви мрієте по італійські. Це про якісь внутрішні емоційні світи, своєрідні, чутливі, мінливі, часом парадоксальні. Італія-втілення вільного простору творчості, бурхливої динаміки, свободи відкриттів. Ну, не мені вам розповідати. Щось мабуть в середині у Вас таке є, як антитеза тим тривогам, сумнівам, конфліктам, ізоляції, про які ви розповідаєте.
Не знаю, але Львів, це ж те ж такій собі притулок вільних, творчих людей. І я подумав, що та квартира, яку орендують Ваші батьки для вас, і яка пустує- це така собі гарна метафора для того життя, яке ви мали би проживати, але не проживаєте.
Може тому, що має місце якась дуже висока залежність, психологічна звісно, від їх думки, тиску, волі. Але ж не в батьках річ. Батьки різні бувають, але такі як у вас теж бувають.
Ваша задача виплутатися із Ваших внутрішніх гачків, які вважаю ваша власна психіка створює, щоб не доводити ту метафору про пусту хату, про яку я казав. А створити щось своє, наповнити життям, про що вам казали тут вже інші.
P.S.: Стосовно того що вам кажуть батьки, бачите воно ніби так і провокується, щоб хтось Вам щось сказав. Типу їдь у ту квартиру та живи своє краще життя... Але я розумію, що не тільки те, що Вам самій вирішувати, але і те що мабуть дійсно є щось, що вам реально заважає. Якісь бажання, може якась провина. В ідеалі з цим маєте попрацювати з психотерапевтом. Може не зараз, може колись. Це вам вирішувати. Але приймайте якісь рішення. Бо якщо ви не приймаєте і не втілюєте свої мрії, то мріють за вас.
З повагою
