Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
Наживо:
Володимир Тарасенко
Володимир Тарасенко 2 години тому: «цитата: «Я не знаю чи готова бути, я можу терпіти до останнього, але я теж боюсь що коли допоможу йому вибратись із цього стану чи коли він стане на ноги, вже покине він мене. Я це»
Володимир Тарасенко
Володимир Тарасенко 3 години тому: «Вітаю! цитата: «вигорання: я багато роблю але отримую мінімальний результат» На жаль, Ви не поставили питання. Без цього важко якщо взагалі неможливо рухатись, бо не визначений н»
question author 4 години тому: «Дякую, за відповідь ::wub:: цитата: «він ще не відійшов після відторгнення колишньою і не відновився до нових взаємин. Питання в Вас - чи готові прийняти його таким і в тому ст»
Питання від: Nickname_8f123 Вік: 43

Шукаю психолога (еміграція, кптср, самотність)

Я шукаю психолога, бо вже не витримую самотність, а моя психотерапія не приносить результати.
Мені 43 роки, 14 з них живу в еміграції, розлучилась 7 років назад після зради чоловіка- українця. Тобто залишилась сама в чужій країні з підірваною довірою до чоловіків і дитиною. Родини в мене немає, з матір'ю не спілкуюсь вже роки, підтримки друзів або родні немає. Фінансово і побутово витягнула сама себе і дитину, наче життя налагоджене. Тоді ж почала роботу онлайн з психологом, яка тривала 6 років. Дуже багато узнала про себе, весь час копалася в собі, але за 7 років моє життя не здвинулось з паузи. Стосунків весь час не було, друзів і компанію по інтересам не знайшла, весь час живу від дома до роботи. Для місцевих я емігрантка, для українців, які приїхали через війну, - вже місцева. А я вже не витримую самотності, розмовляю з чатом жпт і з психологом, але втомилася весь час розмовляти, мені потрібні дії. Знайшла іншого психолога - але її метод теж "подумайте про що це для тебе". Від думання в мене депресія і дійшло в цьому році вже до панічних втак, що я не витримаю продовжувати так жити. Місцеві лікарі поставили за годину прийому мені діагноз "біполярний розлад 2 типу" (непідтверджений діагноз, я вимагаю пересмотр), старий психолог - " межовий розлад і кпстр". (тут не знаю, наскільки це правда). Мені від діагнозів толку ніякого, я хочу змінити своє життя, бо все частіше думаю що я так жити не можу, для кого це все. Є вже думки кинути це налагоджене життя і поїхати у війну в нікуди, бо дитина доросла, стосунків нема, навіть подруг нема, нема з ким життя розділити.
Я шукаю психолога, який допоможе зрушити з місце моє життя за допомогою якихось дій, а не просто розмов про мати і дитинство. Підійде emdr, схема-терапія, КПТ та ін.
...
Що означають ці оцінки?

Оцінки питань

Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.

Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.

Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.

У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.

Хочете зараз безкоштовно поставити питання психологу онлайн?

Відповіді психологів

Вітаю і співчуваю Вам, бо стан, очевидно, складний і болісний.
цитата:
Є вже думки кинути це налагоджене життя і поїхати у війну в нікуди, бо дитина доросла, стосунків нема, навіть подруг нема, нема з ким життя розділити.

Відчувається глибока самотність, від якої хочеться втекти навіть в палаючу війною Україну. До того ж,
цитата:
від діагнозів толку ніякого

Звернув увагу на Ваші слова -
цитата:
хочу змінити своє життя, бо все частіше думаю що я так жити не можу

Тож в роботі з психологом, на Вашу думку, варто зосередитись на мотивації та пошуку енергії для бажаних змін. Я правильно Вас почув?
Якщо так, то, напевно. Ви погодитесь з таким міркуванням - для Вашого руху вперед варто одночасно пропрацьовувати два рівноцінні аспекти. Перший - причини, що блокують зміни життя на краще. І другий - напрацювання цілком конкретних механізмів, що забезпечать набуття нового досвіду, сповненого спілкуванням, контактами, взаєминами, що матимуть позитивні перспективи. Тут же йтиметься про сенси, в реалізацію яких захочеться включитись.
І, отже, у психолога, ймовірно, будуть задіяні дві ролі - терапевта і людини, яка супроводжує Вас на шляху змін. Згодні?

Чи лише того, хто допоможе
цитата:
допоможе зрушити з місце моє життя за допомогою якихось дій
?

Саме по собі зрушення, на мій погляд, акт короткотривалий, можна сказати, одномоментний. А далі?.. Що буде далі? У Вас є уявлення про це?

Для мене усі дії психолога спрямовані на зцілення людини, на допомогу їй опанувати себе, свої сумніви і страхи, повірити в себе. Відродити почуття самоцінності і почати рух в напрямку реалізації власних бажань і потреб. Чи підходить Вам таке розуміння і ставлення до співпраці?
Оксана Селезнєва — психолог
м Кам'янське ·
Вітаю
«Я шукаю психолога, який допоможе зрушити з місце моє життя за допомогою якихось дій…»
Які , на вашу думку, могли б бути ці дії?
Що міг би зробити психолог ( крім розмов) , щоб @ зрушити» ваше життя з місця?
Чи робили/ те ви самі щось для того, щоб ваше життя змінилося?

Edited by author 30.10.2026 13:54

Світлана Матюха — психолог
м Кременчук ·
Вітаю! Здорово, що ви вже багато зрозуміли про себе й своє дитинство.
Життя ставить нас перед необхідністю діяти, щось змінювати. Але коли є страх помилитися або зіткнутися з небажаними наслідками, зробити крок буває непросто. Але я вам хочу сказать що прийняття рішень це навичка, яку можна розвивати.
Мені здається, тут важливо зрозуміти, що саме вас зупиняє. Чого ви найбільше боїтеся? Самого рішення чи наслідків?
Можливо, саме ці питання варто дослідити в психотерапії, спробувати зрозуміти, що зараз заважає вам рухатися вперед.
Якщо вам відгукується такий підхід, можемо спробувати попрацювати разом.
Алла Веленко — психолог
Алла Веленко психолог
Київ ·
Доброго вечора.
Певне, складно щось стверджувати, адже замало інформації, але з того, що Ви написали про терапію, швидше за все, робота йшла на рівні свідомості. Тобто, рівні проговорювання проблем. Тоді як нашим життям керує наша підсвідомість на 95-97% Саме на цьому, несвідомому рівні, фіксуються психо-емоційні травми, накопичуються стреси і формуються поведінкові моделі, які без трансформаційної роботи, не дають можливості змінювати життя. І найбільша проблема в тому, що блоки та деструктивні установки без роботи на глибинному рівні змінити практично неможливо. Бо вся робота буде схожа на біг по колу. От, ніби, проблеми виявлені, окреслені і означенні, ніби Ви вже все про себе знаєте, під час розмови з психологом, ніби, буде все зрозуміло, та як тільки Ви залишитеся на самоті, стане очевидним, що нічого не зрушилося з місця.
Власне, поява панічних атак - це ніщо інше, як результат тих самих стресів, які тривалий час накопичувалися несвідомо.
В якомусь сенсі, панічні атаки - це ніщо інше, як ті ж самі психо соматичні проблеми, що зафіксувалися на рефлексивному рівні. Наприклад, сталася травмуюча подія в дитинстві. Маленька дитина не вміє аналізувати. Мало того, як би не поводили себе батьки, дитина завжди звинувачувати стане лише себе.
Наприклад, якщо недоотримала тепла, уваги, любові, вважає, що це вона якась неправильна, не така, погано себе поводить тощо. І от це уявлення про себе як мало вартісної або недостойної, щоб її любили, фіксується і переноситься в доросле життя. І тоді вона, вже доросла людина, не може зрозуміти, чому не складаються стосунки, адже все робить ніби правильно... Тоді, як оточуючі реагують не на те, яка вона зовні, а на те, як вона сприймає себе неусвідомлено з дитинства....
Або ж, наприклад, сталася стресова ситуація в дорослому віці. Пройшов час, ніби вже взяли себе в руки, якось почали жити далі, але на тому ж рівні несвідомого зафіксувався біль, образа, страх, і т. д., які відчули в момент стресу і про який забули, але він не забув про нас. І саме ці застряглі стресові почуття потім без нашого відома, накопичуючись, починають керувати нашим життям.
От Ви пишете: "...з матір'ю не спілкуюсь вже роки, підтримки друзів або родні немає". Але ж в дитинстві маленька дівчинка, хоче того, чи не хоче, але свої основні поведінкові моделі та установки формує саме в спілкуванні, чи не спілкуванні з батьками, з тою ж матір'ю.... Тобто, можна розірвати зовнішні стосунки, не спілкуватися роками, але... Застряглий біль від того, що колись сталося, чи, навпаки, так і не сталося в контакті з матір'ю, буде диктувати подальший стиль життя... І, знову ж таки, ми про це навіть не будемо здогадуватися. Бо нашим життям керує на 95-97% наша підсвідомість, до якої ми без допомоги фахівця, або професійних серйозних навиків, доступу не маємо. Мало того, навіть гадки про те, що з нами відбувається, насправді, не будемо знати. І чим більше таких накопичених внутрішніх проблем, тим більша вірогідність появи психологічних ускладнень, проблем із здоров'ям, і життям, яке чомусь ніяк не складається ...
Адже, єдина мета всіх життєвих проблем - це підштовхнути нас до розвитку. А отже, трансформацій не лише на рівні розуміння, а на рівні реакцій, емоцій та почуттів

Edited by author 30.10.2026 17:14

Самотність в еміграції не завжди виглядає як повна відсутність спілкування. Людина може ходити на роботу, спілкуватися із сусідами, вирішувати справи, навіть зустрічатися з людьми. Але всередині все одно залишається відчуття: "Мене тут ніхто по-справжньому не знає".
Це особливий вид самотності.
У новій країні доводиться заново пояснювати себе: хто я, звідки, який у мене досвід, чому я так говорю, що для мене важливо. Іноді на це немає сили. Іноді поруч просто немає людей, яким дійсно цікаво пізнавати Вас глибше.
Тому самотність в еміграції нерідко пов'язана не з кількістю контактів, а з якістю впізнавання.
Що допомагає впоратися з самотністю?
Перше – визнати її, що Ви вже зробили. Самотність після переїзду не означає, що з Вами щось не так. Це зрозуміла реакція на втрату звичного середовища проживання і значних зв'язків.
Друге - не чекати одразу "своїх людей". В еміграції близькість часто будується повільніше.
Третє - шукати не лише людей "зі своєї країни", а й людей зі схожим досвідом. Іноді більше зближує не національність, а схоже переживання переходу.
Ви відчуваєте тривожність в еміграції, і це Вам заважає адаптуватися.
Чому не допоміг психолог?
Не той метод чи людина. Якщо метод (наприклад, класичний психоаналіз замість роботи з травмою та тілом) Вам не підходить, результату не буде.
Прочитайте відповіді психологів і виберіть того, чия відповідь Вам відгукнулася.

Edited by author 30.10.2026 17:45

Вітаю!
Дякую, що відверто поділилися своєю історією. Читаючи ваші слова, я бачу, скільки всього вам довелося витримати й скільки сил ви доклали, щоб побудувати життя в іншій країні, самостійно подбати про себе та дитину. Дуже виснажливо роками шукати відповіді на запитання про себе, але водночас залишатися самотньою та не відчувати руху вперед. У роботі з вами мені було б важливо поєднати розуміння ваших переживань із конкретними кроками: поступовим відновленням соціальних контактів, пошуком підтримки, поверненням інтересу до життя, формуванням реалістичних цілей і плануванням змін, які ви хочете бачити та дослідження процесів , які заважають вам досягнути бажагого результату. Потрібно визначити, що саме зараз найбільше потребує уваги, узгодити цілі нашої роботи та регулярно оцінювати, чи наближаємося ми до бажаних вами змін. Також важливо врахувати ваш попередній досвід терапії та результати, яких вам не вдалося досягти. Окремо хочу звернути увагу на панічні стани та діагностичні питання. Вважаю важливим, щоб ви мали належну оцінку свого стану у психіатра та узгоджену підтримку, особливо з огляду на те, наскільки важко вам зараз. Бережіть себе!
Вітаю Вас. Я думаю, що Ви чудово вмієте рухати своє життя у необхідному напрямку, зважаючи на Ваші досягнення. Але, важливо зауважити, якщо діагнози, які Вам встановили психіатр та клінічний психолог є дійсними - це показання для медикаментозної терапії та пожиттєвої психотерапії. Медикаментозно регулювати эмоційний стан, гостре відчуття самотності, депресивні стани - це може бути симптомами і успішно лікується психіатром. Робота в психотерапії полягає в прийнятті власних індивідуальних особливостей і створення компенсаціі, щоб Ви максимально повно могли жити своє життя з урахуванням своїх можливостей. Я б Вам порадила повернутися до психіатра за встановленням діагнозу, а далі до клінічного психолога.
Зрушити з місця ваше життя можете тільки Ви.
Ніякі "дії психолога" не здатні нічого змінити у ВАШОМУ житті.
Можна зрозуміти "що заважає" Вам рухатись, з чим не може впоратись ваша Особистість.
Але без вашого залучення ( "не хочу більше думати") - тут нічого не вийде.
Впоратись з життям може Доросла Частина особистості, яка як раз "думає".
Коли ця частина "відступає від керування", то "в гру вступають" ті, хто не здатен керувати, бо кожен виконує свою функцію (внутрішній критик, захисник та внутрішня дитина).
Хто зараз "біля керма вашого життя"- важливо з'ясувати, адже виглядає так, що ваша Доросла Частина (в описаних Вами обставинах ) можливо "втомилася" від того, що довелося долати самотужки так багато перешкод.
"Захисник", судячи з всього, дуже добре Вас "захищає " від всього, що може спричинити біль.
"Критик " , можна припустити, досить "логічно " пояснює, "чому нічого не вийде ", а "внутрішня дитина " просто "хоче на ручки ".
В будь якому разі, шукаючи спеціаліста важливо пам'ятати, що це спільна робота, і вашу "частину " все одно доведеться "зрушувати з місця" саме Вам).
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 392477 для Алла Веленко



Добрий день!
Дякую за відповідь, вона мені і відгукнулась, і ні. Вігукнулась в тому, що дійсно проблеми мої давно вже визначені, з психологом проговорені, діагнози поставлені, але це все не пережито. З іншого боку - ми працювали 7 років так, що я підіймала свої проблеми на поверхню, проговорювала, згадувала конкретні ситуації, коли відчувала те ж саме, плакала, але краще мені не ставало. Психолог аргументувала це тим, що коли проговорити проблему, то підсвідомо вона починає розсмоткуватися. Я ж зрозуміла, що ми витягували мою травму, роздивлялися з усіх сторін, викриштализовували її і на цьому все. Нічого не розсмоткувалось, легше не ставало. Навіть в мене є підозри, що від такого методу ставало ще гірше - я заглиблювалась у травму, переживала її знову і знову, жаліла себе і може навіть ретравмазувалася. При чому за сім років моє життя ніби стало на паузу - я не завела нових знайомств, я не знайшла нову роботу чи хоббі, я просто жила від дому до роботи. Навіть не знаю, чому тільки зараз вирішила шукати нового психолога, коли вже довела себе до такої депресії. Тому і побоююсь знайти нового психолога, щоб не було ще 7 років болота з розмовами про минуле.
Алла Веленко — психолог
Алла Веленко психолог
Київ ·
Так, є такий метод проговорювання проблеми та травми. Але, він далеко не завжди дієвий саме тому, що у такий спосіб робота з травмою відбувається на рівні свідомості. Тоді як, за кожною видимою травмою, за кожним зовнішнім почуттям є багато такого, чого в такий спосіб розгледіти просто неможливо, тим паче, пропрацювати. Але ж саме от те, невидиме, не лише впливає на наше життя, воно наше життя моделює!.
Власне, що Ви і відчули на собі "я підіймала свої проблеми на поверхню, проговорювала, згадувала конкретні ситуації, коли відчувала те ж саме, плакала, але краще мені не ставало".
Окрім того, головний показник дієвості роботи з психологом - це полегшення після кожного сеансу. Якщо ж залишається відчуття важкості на душі, тоді, - або обрано не той метод, або ж сама робота просто незавершена. І для того, щоб це зрозуміти, фахівцю зовсім не потрібно чекати довгі сім років. Дієвість терапії відчувається в перші декілька зустрічей. Якщо ж такого відчуття немає, потрібно щось міняти.
"Психолог аргументувала це тим, що коли проговорити проблему, то підсвідомо вона починає розсмоткуватися". Мені шкода, але травми проговорюванням не розсмоктуються. Травми потребують трансформаційної роботи на тому ж рівні, на якому вони застрягли. На рівні несвідомого. Це той самий рівень, на якому з'являються, в тому числі, психосоматичні проблеми.
Тому, насправді, Ваші відчуття Вас не підвели: "Я ж зрозуміла, що ми витягували мою травму, роздивлялися з усіх сторін, викриштализовували її і на цьому все. Нічого не розсмоткувалось, легше не ставало".
Підсумок.
Я розумію, що тепер дуже складно наважитися на нову роботу через негативний досвід. Але які варіанти?
Або все ж, принаймні спробувати поспілкуватися з обраним психологом, щоб потім наважитися провести тестові декілька зустрічей, або ж залишити все як є і продовжувати жити у стані, коли "життя ніби стало на паузу..., коли вже довела себе до такої депресії".
Навряд чи депресивний стан можна означити як повноцінне життя в злагоді з собою та оточуючими.

Edited by author 12.11.2026 12:46

Увійдіть або зареєструйтеся, щоб відповісти.

Пов'язані матеріали

Більше питань та статей на цю тему.

Пов'язані питання