Питання від:
Nickname_d53f6
Вік:
17
Бажання зникнути або вигорання?
Мені задається, що я зовсім не розумію себе.
що реально я хочу?
чого б хотіла мати?
чи це все що я реально хочу, взагалі
не те??..
Мені 17 , і останні півтора року я взагалі не розумію нічого, і маю якусь навʼязану собі думку зникнути безслідно, або по скоріш знайти відповіді на купу запитань у своєму мозку. Років з 13 я дуже активно шукала себе у всьому, та проходила усілякі тести про особисті та інші.
Мені здавалось що усі ці тести дадуть мені відповідь на «хто я», або «на що я здатна». Моїм основним бажанням завжди було сходити до психолога, щоб він в решті решт сказав хто я, тому що сама я не розумію, але такої змоги, на жаль, не маю.
Сама ця ідея, що я хочу не брати відповідальність за свою особистість і просто жити так, як хтось мені сказав, не подобається.
З часом я почала шукати розʼяснення у психології, у термінах, у книжках. Але ставити діагноз собі я не можу, хоча якщо казати чесно, вже давно думаю що в мене і депресія, і синдром самозванця, і тривожність, і апатія, так і взагалі доходила до роздвоєння особистості(але сама розумію що це не так)!
Коротше, мій мозок дуже сильно себе накручує, причому в будь яких речах.
Наприклад, мене ніколи не турбували оцінки у школі, або поступлю я в бажаний університет чи ні, або як на мене реагують люди. Але що казати про самореалізацію в житті..ось тут дуже багато думок, і найчастіша «я нічого не зможу».
Я маю дуже хорошу сімʼю, яка мене підтримує, ніколи не мала поганих стосунків з людьми, і у відносинах. Тобто, нічого травмованого, на мою думку, в моєму житті не було. З цим зʼявляється питання «а не придумала усі проблеми я сама собі?».
Ще на мені дуже впливають обставини, як і те, що відбувається у моєї родині. І нічого хорошого в них не відбувається, і чим старша я стала, тим більше реальності мені почали розповідати батьки. Я дуже не хочу брати їх проблеми на себе, та розумію, що це мене не стосується на пряму, і всі проблеми не від мене. Але як?! Як я можу просто жити, якщо у моїх найближчих і найцінніших людей проблеми, які я взагалі не можу вирішити?
Я казала своїм батькам про це, і вони завжди казали «це не твої проблеми», «ти дитина, ти не маєш ніяк це вирішувати».
Але мені так тяжко від цієї думки, і настрій з кожною новиною від них погіршується і погіршується. З чим я нічого не хочу. Ні вчитися, ні шукати себе, а просто зникнути, щоб більше нічого не чути, не бачити.
що реально я хочу?
чого б хотіла мати?
чи це все що я реально хочу, взагалі
не те??..
Мені 17 , і останні півтора року я взагалі не розумію нічого, і маю якусь навʼязану собі думку зникнути безслідно, або по скоріш знайти відповіді на купу запитань у своєму мозку. Років з 13 я дуже активно шукала себе у всьому, та проходила усілякі тести про особисті та інші.
Мені здавалось що усі ці тести дадуть мені відповідь на «хто я», або «на що я здатна». Моїм основним бажанням завжди було сходити до психолога, щоб він в решті решт сказав хто я, тому що сама я не розумію, але такої змоги, на жаль, не маю.
Сама ця ідея, що я хочу не брати відповідальність за свою особистість і просто жити так, як хтось мені сказав, не подобається.
З часом я почала шукати розʼяснення у психології, у термінах, у книжках. Але ставити діагноз собі я не можу, хоча якщо казати чесно, вже давно думаю що в мене і депресія, і синдром самозванця, і тривожність, і апатія, так і взагалі доходила до роздвоєння особистості(але сама розумію що це не так)!
Коротше, мій мозок дуже сильно себе накручує, причому в будь яких речах.
Наприклад, мене ніколи не турбували оцінки у школі, або поступлю я в бажаний університет чи ні, або як на мене реагують люди. Але що казати про самореалізацію в житті..ось тут дуже багато думок, і найчастіша «я нічого не зможу».
Я маю дуже хорошу сімʼю, яка мене підтримує, ніколи не мала поганих стосунків з людьми, і у відносинах. Тобто, нічого травмованого, на мою думку, в моєму житті не було. З цим зʼявляється питання «а не придумала усі проблеми я сама собі?».
Ще на мені дуже впливають обставини, як і те, що відбувається у моєї родині. І нічого хорошого в них не відбувається, і чим старша я стала, тим більше реальності мені почали розповідати батьки. Я дуже не хочу брати їх проблеми на себе, та розумію, що це мене не стосується на пряму, і всі проблеми не від мене. Але як?! Як я можу просто жити, якщо у моїх найближчих і найцінніших людей проблеми, які я взагалі не можу вирішити?
Я казала своїм батькам про це, і вони завжди казали «це не твої проблеми», «ти дитина, ти не маєш ніяк це вирішувати».
Але мені так тяжко від цієї думки, і настрій з кожною новиною від них погіршується і погіршується. З чим я нічого не хочу. Ні вчитися, ні шукати себе, а просто зникнути, щоб більше нічого не чути, не бачити.
Що означають ці оцінки?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.
