Гомосексуальність у сучасному суспільстві

Поки що вчені не знайшли якогось спеціального гена, який би відповідав за сексуальне потяг до свого статі. Однак вроджена схильність до одностатевої любові все ж спостерігається. У 1993 році була відкрита хромосома Xq28, яка часто спостерігається у геїв і відсутня у гетеросексуалів. У дослідженнях близнюків, яких розділили при народженні, було помічено, що якщо один брат — гей, то другий теж гей у 60-70 відсотках випадків. Це доводить, що схильність до гомосексуальних зв’язків уже існує в утробі матері. Однак часто трапляється, що в однояйцевих близнюків набір генів однаковий, а сексуальна орієнтація різна. Так само досі не виявлено гена, який би відповідав за сексуальний потяг жінки до жінки.

У поведінці дітей до 3 років зазвичай не спостерігається відмінностей, пов’язаних із статтю. Дівчатка обожнюють машинки та пістолети, хлопчики — бавляться з ляльками та просять зав’язати їм бантики. Після трьох років ситуація зазвичай змінюється. Дівчатка грають у «жіночі» ігри, хлопчики — у «чоловічі». Саме після 3 років уперше може проявитися «хромосомний» варіант статевої орієнтації. Вважається, що 75 відсотків геїв у дитинстві категорично не бажали грати в ігри для «свого» статі.

Традиційно гомосексуалізм прийнято ділити на ядерний та набутий.
Перший — генетичний, другий формується під час дорослішання та соціалізації.
Їх не можна протиставляти.

Гомосексуальність буває вродженою й набутою. Вродженої гомосексуальності не так уже й багато, а набутої — більше (за кількістю людей). Так констатують відомі фахівці-психологи, психотерапевти, які досліджували поведінку гомосексуалів. Вроджену гомосексуальність практично не коригують, а з набутою може працювати психолог або психотерапевт.
Вроджена «патологія» зумовлена нестандартною, як у всіх людей, роботою центрів мозку, які відповідають за статеве потяг і поведінку. А набута викликана більшою мірою інтересом до «забороненого», про яке так багато говорили й говорять, а «дай-но я спробую» — і після цього деякі стають бісексуалами, а деякі набувають «гомосексуальності», якщо цей інтерес викликав дуже вражаючі приємні моменти й відчуття (багато чого залежить від першого партнера, від першого досвіду), що спричиняє сильну фіксацію задоволення, а наскільки довго це фіксується — у кожного по-різному.

Вільна інформація на ТБ, у журналах, статті з картинками, інтернет-сайти, які просто заробляють на цій делікатній темі, аж ніяк не турбуються про моральний бік цієї проблеми, фактично заражаючи молодь гомосексуалізмом, тому загони гомосексуалів поповнюються «штучно», що мене, як психолога, дуже засмучує. А молодь у свої 15–20 років дуже навіювана й сексуально збуджена, щоб розуміти суть проблеми й цікавитися достовірною інформацією: що? як? чому? — а тому багато трагічних ситуацій і життєвих драм.

Точно ще не доведено.
Хоча я більше схиляюся до набутої. Виходячи з того, що сексуальність все ж таки спочатку важлива для інстинктивного продовження роду. Але за певних умов це не виходить на перший план.
Навіть зараз більшість представників традиційної, так би мовити, орієнтації займаються сексом не заради дітей)).

У більшості досліджень (навіть тих, що говорять про гомосексуальність у тваринному світі) цей феномен пов’язаний з особливостями навколишнього середовища (ареал проживання, особливості популяції чоловічої та жіночої статі, соціальні ролі, особливості виховання тощо).

Сексуальна ідентичність формується в дитинстві. Отже, і гомосексуальність формується в дитинстві (до 5 років).
А в цей світ людина приходить просто тілом (психологічно), ні хлопчиком, ні дівчинкою.

Можна ще говорити про псевдогомосексуалізм, тобто не істинну проблему. Наприклад, як про моду та демонстративність.

На противагу односкладним відповідям різноманітних «експертів» однозначної відповіді на це питання — немає. Як говорив І.С. Кон: «У науковому співтоваристві вже давно суперечка про те, чи зумовлена поведінка людини біологічними чи соціальними факторами, вважається поганим тоном». Мабуть, і в цьому питанні є деякі генетичні аспекти та щось соціальне.

Змінити орієнтацію зусиллям волі неможливо. Зусиллям волі можна лише навчитися добре її приховувати від оточуючих. І навіть від самого себе! Розплата за такі зусилля звичайно досить серйозна — це й напружені стосунки з оточуючими, і недовіра, і проблеми зі здоров’ям.

Гіпноз теж здатний лише прибрати зовнішні прояви орієнтації. Гіпноз теж має силу навіяти пацієнтові сексуальне відразу до осіб свого статі. Однак практика показує, що любові до протилежної статі ця техніка не додає.

Однак до категорії «гомосексуали» потрапляє великий відсоток людей, які насправді мають бісексуальну орієнтацію. Вони можуть обрати для створення довгострокового союзу особу свого статі. Але все може змінитися, якщо вони зустрінуть любов усього свого життя протилежної статі.

Бувають також випадки ситуативного гомосексуалізму (у жіночих гуртожитках, наприклад, або випадкові одностатеві контакти в стані сп’яніння). Ці випадки можуть змінити сексуальну орієнтацію людини лише тоді, коли внутрішньо вона вже була до цього готова. Відома нецензурна приказка про те, що один статевий контакт із представником свого статі не робить тебе гомосексуалом, цілком права!

Все залежить від того, як розуміти гомосексуальність. Якщо розуміти як потяг до особи свого статі, то повністю потяг, як емоційна пам'ять, не зникне. Орієнтація — як вольове зусилля, можливо. Я схильний вважати, що людина може обирати стиль життя через необхідність.
Кажучи про гіпноз, варто зазначити, що без супутньої психотерапії зміни можуть виявитися короткостроковими.
Якщо говорити про психотерапію, то питання кінцевого результату залежить від особистості та волі самого клієнта так само, як і в інших негомосексуальних запитах.

Вроджену волею не зміниш, це однозначно, думаю, що й гіпнозом навряд чи, але це у професійного гіпнотизера потрібно дізнатися, може лише на час сеансу?
А набуту гомосексуальність можна змінювати, але лише не зусиллям волі, а іншими важелями: бажанням самого «гомосексуала» та сильною мотивацією (для чого він буде «боротися» з гомосексуальністю, яка причина змусила прийняти рішення позбутися гомосексуальності тощо).

мене більше цікавить: а чи треба?

Якщо це дійсно допоможе людині стати щасливішою, то, мабуть, так.

Але тоді це не вимагатиме ні сили волі, ні гіпнозу))

Сумніваюся, не стикалася з такими досвідами. У будь-якому разі, ця проблема зароджується в ранньому віці, і робота зі зміни орієнтації може бути лише тривалою.

З іншого боку, якщо гомосексуалізм має характер того, що колись не склалося у людини з представником протилежної статі і довелося переключитися на партнерів своєї статі (що не є істинним гомосексуалізмом), то робота зі зміни орієнтації може виявитися легшою. Тобто, власне орієнтацію міняти не доведеться, це робота з розбору не складених стосунків з протилежною статтю.

Це питання викликало у мене посмішку. Його можна ставити лише в тому випадку, якщо виходити з того, що гомосексуальну орієнтацію ТРЕБА змінювати з будь-якої причини.
Гомосексуальність була виключена досить давно зі списку психічних захворювань (до речі, саме тому коректніше вживати термін «гомосексуал»). Тож для мене питання стоїть інакше: як гомосексуальній людині жити зі своєю сексуальною орієнтацією.

Однозначно не готове. Думаю, спроби легалізувати одностатеві шлюби в інших країнах — це теж не вирішення проблеми гомосексуальних пар, а втеча від неї.

Слов'янське суспільство в своїй більшості фактично не готове прийняти цей феномен.
Причини найрізноманітніші. Одна з них полягає у визначенні самого слова шлюб та його історичному походженні. Шлюб — це форма стосунків між чоловіком і жінкою, і це формальність, яку можна виправити. Друге питання — історичне походження поняття шлюбу. Шлюб виник як форма узаконення стосунків між чоловіком і жінкою з метою закріплення факту генетичного батьківства. "У шлюбі впорядковується та реалізується природна потреба людей у продовженні роду" (джерело Вікіпедія).
Тому в деяких країнах, і навіть у лояльній Німеччині, озвучують так: "реєстрація стосунків".

Однозначно не готово. Неприязнь до гомосексуальності вироблена століттями — це своєрідний архетип ставлення суспільства, архетип опору до «не такого», як усі.
А архетипи руйнуються роками, століттями...
Відсутність просвітництва у цьому питанні, але водночас це й протест суспільства (свідомий і несвідомий) до такого обсягу нагнітальної, на мій погляд, популістської інформації навколо цієї фактично хворобливої теми для одних і неприємної для більшості.

Ні. У двополих треба розібратися)).
Загалом, більшість конвенцій і законодавчих актів цьому не перешкоджає. Демократичне суспільство юридично може це здійснити. Але залишається питання моралі, менталітету.

Ось, наприклад, США — одна країна. А в одному штаті одностатеві шлюби узаконені, а в іншому — ні.

Чисто соціально-моральний фактор!

Наше суспільство — це наша країна? У нашій країні не готове, але в Америці та, можливо, в Європі вже готове.

О, ні! Наше суспільство та гомосексуальної людини самої по собі не готове приймати, на жаль. У зв’язку з чим, надзвичайно висока смертність підлітків, причиною самогубств яких у багатьох випадках є нетрадиційна сексуальна орієнтація.

У нашій країні найближчі 10 років цей факт може зашкодити дитині. Але лише тоді, коли малюк піде в садок чи школу. До цього часу дитині потрібно багато любові. Чим більше, тим краще. Набагато гірше, коли в малюка лише одна мама (без тата) або лише один тато (без мами). Знову ж таки, поки дитина не увійшла в соціум.

А от глузування одногрупників у дитячому садку чи однокласників у школі дитині точно не допоможуть. Крім того, вчителі не вважають за потрібне стримуватися від некоректних запитань до дитини. На моїх очах учителька початкових класів запитувала другокласника: «Ой, а чому твої мама й тато розлучилися?» Сумніваюся, що найближчі 10 років такі вчителі встигнуть піти на пенсію.

Поняття шкоди досить невизначене в цьому питанні. Я думаю, це питання індивідуальне для кожної родини, його не можна узагальнювати, і залежить воно від зрілості самої гомосексуальної пари, виховання та світогляду, який пара хоче дати дитині.

У світі лише почався такий «експеримент», і ще немає результатів такого виховання дитини.
Найбільша помилка, на мою думку, такого «експерименту» полягає в тому, що це бажання пари дорослих людей всиновити дитину задовольняє їхнє «хочу», а в дитини у 1–1,5 року не можна запитати, чи хоче вона виховуватися в такій сім’ї, та як вплине така сім’я та стосунки в ній на її психіку та подальшу долю..., як спрацює це «не як у всіх» у мирний бік чи в агресивний?...

Можливо.
Але, судячи з теорії психоаналізу, нашкодити може все, що завгодно.

Думаю, що нашкодить у тому плані, що сексуальна ідентичність формується в дитини, дивлячись на своїх батьків (зазвичай мама і тато), а в такій сім’ї буде дві мами чи два тати, і до кого себе віднесе дитина? А якщо біологічна стать дитини та стать батьків не збігатимуться? У кращому разі це все призведе до того, що згодом буде збільшуватися гомосексуалізм.

Американськими та європейськими дослідженнями доведено, що діти, виховані в гомосексуальних сім'ях, відрізняються від дітей, вихованих у гетеросексуальних сім'ях, лише більшою гнучкістю щодо представників і представниць різних меншин. Нашкодити психіці дитини може агресія з боку суспільства, ну й, звичайно, проблеми батьків.

Причин багато. Насамперед страх, який закладений у кожної людини та кожної тварини — страх перед іншим. Перед незрозумілим і нестандартним. Якщо перед нами чоловік, ми очікуємо від нього чоловічої поведінки. Коли поведінка не відповідає нашим очікуванням — це лякає. Це все одно, що риба почала б нявкати. Чого від неї ще чекати? Що вона ще викине? Зазвичай ми ще не встигаємо подумати, але вже лякаємося невідомого. Однак, на відміну від тварин, людина володіє цікавістю та бажанням вивчати незрозуміле.

По-друге, йдуть релігійні мотиви. Більшість релігій містять у своїх приписах прямий заборон на гомосексуальні контакти. Взагалі майже будь-яка релігія прагне регламентувати статеве життя своїх послідовників.

По-третє, ворожість пов’язана зі страхом змішатися з гомосексуалами. Втратити свою ідентичність. трапляється, що навіть найгетеросексуальніші з усіх чоловіків більше смерті бояться дізнатися, що вони геї. Ворожість — це спосіб для них триматися подалі від гомосексуалів, щоб не дізнатися про себе це «найстрашніше».

Найбільшу проблему людей нетрадиційної орієнтації становить навіть не суспільство, а конфлікти з рідними — батьками, братами, сестрами. Позбувшись підтримки всередині своєї родини, гомосексуали відчайдушно шукають цю підтримку зовні. Як правило, геї та лесбійки, які відчувають, що їх люблять і приймають у своїх родинах незалежно від орієнтації, не прагнуть демонстративно відстоювати свої права. Вони й так відчувають за собою право любити. І що не менш важливо — бути коханими.

Гомосексуальна модель стосунків суперечить традиціям, устрою та моделі самого суспільства. Фактично, гомосексуалізм так і називають: «нетрадиційна» сексуальна орієнтація та сексуальна «меншість».
У більшій мірі це емоційна реакція більшої частини суспільства на незвичне явище.
Сильна частина емоцій заснована на архаїчних страхах, пов’язаних саме з чоловічою сексуальністю, адже секс між чоловіками асоціюється з негігієнічністю.

Ще приблизно 100 років тому гомосексуальність засуджувалася суспільством, переслідувалася, це була таємниця та страх розголосу для гомосексуала. Але цих людей, саме «природних» гомосексуалів, завжди було й сьогодні дуже й дуже мало. Звичайно, жити в страху від презирства оточуючих, що «я не такий, як усі», означає мучитися, а не жити. Перші «демократи», які підняли цю проблему, дійсно намагалися допомогти таким людям та показати суспільству, як важко їм жити. Адже це теж люди, але з іншою орієнтацією, у якій вони не винні, а народилися з таким «потягом». Метою «оголення» проблеми гомосексуалів спочатку була мета захистити цю меншість, розповісти суспільству, що не можна ставитися до них, як до ізгоїв. Але з часом тема гомосексуалів стала піаритися передвиборчими кампаніями, на ній почали заробляти ЗМІ тощо, і сьогодні ця проблема більше викликає обурення в суспільстві, ніж розуміння. Як завжди, перекручення суті речей, проблем, істинних цінностей суспільства призводить до розбалансування та бродіння в суспільстві різного роду негативу, іноді з формуванням у людей «неправдивої» чи «правдивої» думки в особі безпринципних та несвідомих політиків, журналістів та інших осіб.

Незнанням. Невідомістю, хто вони і як себе з ними поводити, як у них усе там відбувається.

Та й самі гомосексуальні спільноти через складне ставлення до них не хочуть відкриватися.

Неможливо добитися прийняття себе на рівних, постійно говорячи про свою винятковість.

У деяких випадках це форма ревнощів. У деяких — протест проти демонстративності гомосексуалістів. А в деяких — боротьба за здорове продовження роду, нащадків.

Ксенофобія — це боязнь інших. Нам страшно від того, що ми не розуміємо, з ким маємо справу. Нас лякає невизначеність. У випадку з гомосексуалами — це страх перед тим, що ж це за явище таке? Як це відбувається «у них»? Чим це «небезпечне» для мене? Усі інші страхи нам навіюють «виховання», батьки, які впевнені у своїй непогрішній правоті, держава, яка кричить про мораль тощо. Але одна з найпоширеніших причин — внутрішня гомофобія людини — страх перед власною гомосексуальністю. Хоча більшість із нас були або залишаються гомосоціальними — надають перевагу дружнім стосункам з особами свого статі.