Вівторки з Моррі (Митч Елбом). Коментар психолога.

» Психологічний аналіз кіно й літератури » життя » Вівторки з Моррі

Книга “Вівторки з Моррі», дала мені можливість переглянути своє життя, побачити деталі які в ході інтенсивності життя забуваються. А те, що сюжет розвивається між викладачем та студентом для мене, як символ моїх змін. Викладачі, які закладали нам відчуття власної унікальності, мають велике серце, яке зробило з нас особистостями, людьми, які зможуть принести у світ багато доброти. У нас заклали людяність, і ми також можемо зійти зі своєї дороги, але це я вважаю також потрібний відрізок шляху.

Я написала повідомлення всім своїм наставникам з університету, які хоч якось на мене вплинули. І я отримала від них слова вдячності та взаємообмін.

Найголовнішим уроком мудрості наразі для мене є те, що Морри не подавляв свої емоції а проживав їх.

Пам'ятаю ситуацію, яку асоціюю зі своєю точкою росту. На першому курсі викладачка запитала, що я відчуваю, по відношенню до травмуючих подій які стались в моєму житті,  і я нічого не відповіла, тому що я ніколи не запитували себе, що я відчуваю, тому не вміла розрізняти цього.

Моррі міг заплакати, і це для мене близько тому, що відчувати себе, свої тіло, розуміти емоції і думки для мене це велике досягнення.

Коли ти пройшов довгий шлях до своєї цілі, то ти з емпатією ставишся до людей, бо ти можеш віднестись до них з розумінням.

З самого початку «Наша культура не заохочує доброти до самого себе. Треба бути дуже стійким, щоб відкидувати  те, что псує тобі життя »

Я знаю, як це створити свою культуру, що ти повинна багато і важко працювати, що ти повинна бути не залежною ні від кого, що ти повинна все сама, що любов треба заслужити.

В культурі обмеження сприймається як щось хороше, «молодець, можеш обійтись і без нових речей», «Молодець вистраждав право віддихнути, насолоджуйся».

Але ж страждати не обов'язково, це вибір. Право бути щасливим, достойним і добрим нам дано вже по праву народження. І у голові часто сидить «А ти це заслужила?»

Як це можна просто спостерігати як падає листя? Це ж треба заслужити, а воно падає просто так для мене в цей момент, потрібно вчасно це помітити.

Для мене урок мудрості в словах Моррі "Як я можу завидувати тому, який ти зараз, якщо я це уже пережив". Моррі кожен свій рік проживав, він жив своїм життям, створював свою реальність. Прогулянки з друзями, дискусійні групи, та навіть свою музику. Він допомагав бідним. Не втрачав ні хвилини на непотрібні йому речі, він був переповнений бесідами, спілкуванням, привязаностями.

Морі  не надає надлишкове значення «Моя хвороба жахлива, якщо тільки вважати її такою».

Мені часто нагадували, що мені тільки сімнадцять років, коли я перший раз поїхала на роботу за кордон, коли вісімнадцять казали та, що ти взагалі знаєш у свої роки, щоб розказувати про психологію, у дев’ятнадцять хлопці перекладали відповідальність, на різницю у віці, у двадцять проблемою було «видно що в тебе немає своїх дітей». Наразі мені двадцять два, і я для себе проблемою це не вважаю, тому що, я маю своє життя і свої роки. Але щиро вчусь не «бігти», бо потім прийдеться довго «зупинятись». Проживати кожен етап у своєму житті, не перескакувати, не тікати від самого себе.

Бо як сказав Моррі сенс тільки в тому, щоб признати себе таким, який ти є, і радіти тому.

Книга виявилась для мене терапевтичною, я місяць жила нею, розтягувала задоволення до останнього дня. В якийсь момент мені здавалось, що я вже давно закінчила університет, що я трохи забула викладачів. Кожна сторінка була прожита разом з Мітчом. Я сміялась і плакала з героями, змінювала свої цінності і наповнювала життя позитивними сенсами.

В наш час змін, коли весь світ охопила пандемія, книга «Вівторки з Моррі» допомагає переоцінити значення життя і смерті. Бо научившись житти, навчишся і помирати.

Я щаслива що життя дає мені такі уроки зараз а не перед смертю.