Улюблений керівник (Чан Чжін Сон). Коментар психолога.

» Психологічний аналіз кіно й літератури » життєві цінності » Улюблений керівник

Північна Корея. Ці слова у більшості з нас асоціюються із тоталітаризмом, абсолютною неповагою до особистості та культом правителя. При цьому є неважливим, яку назву має керівник держави: «Великий Керманич», «цар», «Улюблений Керівник», чи навіть «президент».

З моменту початку російської агресії порівняння з Північною Кореєю звучать все частіше у нашій мові. Зараз вони містять ще один сенсовий відтінок. Натяк на абсурдність такого високого ступеню, який просто не може існувати у житті. Як бабай – ду-у-же страшний та злий, але такого не може бути.

Бабая не існує. Та існує Північна Корея. Й те, що для нас є абсурдом категорії «на голову не налазить», для її громадян є щоденним кошмаром. Який спотворює психологію людини й змушує інстинкт самозбереження вигадливо працювати. 

Книга Чан Чжін Сона (це псевдонім) є рідкісним явищем для сьогоднішнього дня. Не через літературне новаторство, а тому, що вона розповідає реальну історію. Автору вдалося втекти з Північної Кореї. Більше того, йому вдалося дістатися Південної Кореї. На момент виходу книги північнокорейські спецслужби не змогли його схопити та повернути назад. Нехай так буде й надалі.

Читаючи книгу, періодично хочеться зупинитися та знайти в анотації слова «фентезі» чи «антиутопія». Адже не може бути, щоб у 21 сторіччі пересуватися країною можна було тільки за спецдозволом. Не через «лінію розмежування», не територіями режимних об’єктів, не зонами зомбі-зараження (ох, це вже точно з фентезі). Уявіть, що для того, щоб поїхати до родичів чи на дачу до друзів потрібно звертатися за дозволом в органи влади. Ще й обґрунтувати необхідність поїздки. Ще й не факт, що дозвіл отримаєте. Та щодо дачі – це не про Північну Корею.

Не може бути, щоб у країні, суспільний устрій якою не є племінно-кочовим, та яка не знаходиться десь у кам’янистій пустелі, існує голод. Справжній голод, від якого хворіють та вмирають. А привітна хазяйка дому для того, щоб пригостити гостя, заздалегідь відкладає по 10 зерняток рису від кожної порції членів сім’ї. Не знаю, що тут  страшнішим. Ситуація із продовольством чи те, що жінка ставиться до свого вчинку, просто як до одної з навичок хорошої господині.

Кара на смерть за вкрадений мішок рису (щось дуже знайоме, чи не так?). Покарання за «зраду» не тільки «злочинця», - всіх трьох поколінь сім’ї буде покарано. Концентраційні табори, інформаційна ізоляція, войовнича цнотливість та ненависть як «правильне» ставлення до всього західного.

Прилюдний вираз почуттів між парою важається неприпустими. При цьому красивих дівчаток з 13 років починають відбирати до групи, яку неофіційно називають "Дивізія задоволення" - для Улюбленого Керівника. 

На прийомі в Улюбленого Керівника співачка «в білій сукні західного стилю з оголеними плечима» співає російську народну пісню. Людина, яка зверхньо та хамськи поводить себе з підлеглими та запрошеними, розчулюється під цю пісню до сліз.

Потрапити на цей прийом є найвеличнішою честю. Майже неможливою для молодої людини  (автор мав 28 років). Після нього – тільки успіх і гарантія недоторканості.

Та для Чан Чжін Сона шлях на зустріч з Улюбленим Керівником та прийом стають початком ставлення запитань, які не можна озвучувати. Та шокуючих відкриттів реальності.

Чому, якщо це прийом для тих, кого відмітив сам Кім Чен Ір, супроводжуючі ставляться до них, як до злочинців? Навіщо ця секретність й засоби безпеки? Чому не можна дивитися Генеральному секретареві у вічі, а можна тільки на другий зверху ґудзик? «Нас у школі навчали, а згодом постійно повторювали в партії, що життя нашого Генерального секретаря – нескінченна низка богорівних чудес…» (с) Та, виявляється, Генеральний секретар потерпає від болю в стопах й знімає взуття, коли сидить за столом, «…нині я бачив його черевики з високими підборами і з внутрішньою платформою не нижчою за шість-сім сантиметрів» (с). Говорячи, Улюблений Керівник використовує «брутальний сленг», зовсім не ті «взірці бездоганної мови», які автор звик з дитинства чути у його промовах та читати.

Книга Чжан Чін Сона є більшою мірою про психологічну та інформаційну війну керівництва держави проти власного народу. Автор застерігає від обмеженого погляду на режим Північної Кореї. Коли світ, звинувачуючи  цей режим, стверджує, що «система пригнічує людей і тримає в покорі силовими методами».

Кім Чен Ір почав свою кар’єру як творчий працівник. Головнокомандуючим армії  й головою Комісії з національної оборони він був, не маючи військового досвіду (якщо хтось вбачає щось знайоме – це пише Чжан Чін Сон, не я)). Погоджуючися щодо фізичного контролю над людьми, автор підкреслює, що Кім Чен Ір «був диктатором і в тоншому, всеосяжному сенсі: через його абсолютну владу на культурною ідентичністю свого народу. …він монополізував засоби масової інформації та мистецтво як вирішальні сфери своєї абсолютної влади».

 Попри антигуманні речі та розчаровуючі прояви людської поведінки, що їх вистачає у книзі, «Улюблений керівник» залишає обґрунтовану надію. На те, що прагнення людини свободи та самоактуалізації є дуже потужним процесом.

Серед обставин, які пробачали зраду заради самозбереження, на шляху героя знаходилися люди, які просто не могли чинити негуманно й егоїстично.

Особистість головного героя-автора книги розвивається від безумовно відданої Улюбленому Керівникові людини до того, хто доносить до інших людей правдиву інформацію про режим Північної Кореї. Та намагається наблизити його розпад.

Карл Роджерс говорив, що у своєму житті ми багато ризикуємо. Чан Чжін Сон і сьогодні, коли він мешкає в Сеулі та є головним редактором агенції новин New Focus International, не має гарантій, що північнокорейські служби залишать його у спокої. Та він ризикує. Так, як колись ризикував на ламкої кризі річки-кордону провалитися або бути вбитим прикордонниками. Адже «хороше життя» (за формулюванням К.Роджерса) є можливим тільки за умови свободи.