Гра в бісер (Герман Гессе). Коментар психолога.

Утопічний роман Германа Гессе «Гра в бісер» можна читати неодноразово. На різних стадіях розвитку своєї особистості. Розглядати персонажів та утопічну реальність духовної республіки Касталія з різних точок зору. Психологічної, політичної, педагогічної, економічної тощо й кожного разу він буде «чіпляти» читача. Викликати певну емоційну реакцію.

Викривлення інформації та тендітність неписаних норм

Автор, якого визнано одним з найбільших романістів ХХ сторіччя, починає «Гру…» з            обвалення на читача феномену викривлення та втрати інформації. Описуючи засади суспільства Гри в бісер, Гессе показує два боки такого викривлення. Воно є одночасно природним й цілеспрямованим. Природним – адже від часів ХХ сторіччя до доби духовної республіки пройшло декілька сторічь. Для нас ця доба є далеким майбутнім. Для оповідача, який розгортає перед нами опис життя магістра Гри, описуваний час є вже в далекому минулому.

Схожий прийом – персонаж, для якого те, що описується в романі є далеким минулим (а для читача твору – фантастичним майбутнім), наприкінці ХХ сторіччя використовували Аркадій та Борис Стругацькі в своїй низці романів про людство в ХХⅡ сторіччі. Кожному твору в ній передує передмова історика ХХⅡ сторіччя Сергія Переслєгіна (сам науковець волею авторів живе у ХХⅡⅠ-му).

За такий довгий період часу певну частину інформації було втрачено. Тим паче, що доба Гри в бісер настає після того, як в «добу воєн» людство майже знищило себе та свою цивілізацію. Ще частину було спотворено через притаманні психології людини механізми викривлення інформації.

Водночас із природним викривленням інформація (в нашому випадку історична) зазнає цілеспрямованої зміни для задоволення потреб актуальної ідеології. Оповідач надає погляд на духовне життя з точки зору актуального (для реальності роману) світогляду. На відміну від сучасності, в добу касталійської цивілізації індивідуальність людини та «залишання сліду в історії» перестає бути цінністю. Згадування в архівних документах конкретних імен та дат є певним моветоном. На увагу заслуговує тільки внесок персони в справу, якою вона займалася.

Ефект відносності, визначеність та невизначеність

Автор дуже аргументовано описує читачеві моральні цінності, що існують в реальності роману. Тим самим посилюючі ефект відносності, що його вже переживає читач щодо ставлення до минулого, теперішнього та майбутнього. Тепер мандрівник літературною реальністю ще має пережити свідчення тендітності неписаних норм. Побачити, як легко норми стають такими з точністю до навпаки. Прийняти те, що непохитність норм є уявною: у нас це персональність, досягнення й визнання індивідуального успіху, у них (мешканців утопічного майбутнього) анонімність.

Для оповідача анонімність в якості моральної цінності є буденною реальністю. Та для складення опису життя головного героя вона стає завадою. Оповідач має знайти баланс між дотриманням норми та правдивістю свідчень. Це не останній баланс, який читач шукатиме разом із персонажами роману. Автор показує «різні обличчя» пошуків балансу між визначеністю та невизначеністю. Визначеність не завжди є можливою. Аж один з законів соціальної психології говорить про те, що людина важко переживає невизначеність. Вона потребує визначеності задля відчуття безпеки та психологічного комфорту. Цією особливістю людської психології успішно користуються маніпулятори. Особливо в галузі політики та реклами.

Психологія людини та ставлення до історії

Демонструючи ґрунтовну обізнаність в психології людини, автор від особи оповідача описує сучасну йому добу. Відкриваючи зворотній бік звичних явищ. За часи Гессе інтернету та соціальних мереж ще не існувало. На відміну від законів психології. В масовій культурі популярними були різноманітні опитування, в яких «знаних хіміків або віртуозів фортепіанної гри змушували висловлюватися про політику, улюблених акторів, танцівників, гімнастів, льотчиків чи навіть поетів – про переваги й недоліки холостяцького життя, про можливі причини фінансових криз і таке інше. Важливо було тільки зв’язати відоме ім’я з актуальною в даний момент темою…» (с). Якщо ми думаємо, що безліч постів з приводу будь-якої події є надбанням саме нашого часу, то дуже помиляємось. «Чи змінювала відома картина володаря, чи продавався з молотка цінний рукопис, чи згорав старовинний замок, чи виявлявся нащадок старовинного роду замішаний будь-якому скандалі – з тисячі фейлетонів читачі не тільки дізнавалися про ці факти, але того ж чи наступного дня отримували й безліч анекдотичного, історичного, психологічного, еротичного й усілякого різного матеріалу з даного приводу; над будь-якою пригодою розливалося море писанини…» (с). Гессе закликає читача не насміхатися над «гігантським попитом на мізерну цікавість», а зрозуміти, що занурення в неї було для людей фейлетонної доби (тобто від другої половини ХХ сторіччя до початку зникнення цивілізації) способом втечі від «невирішених проблем та страшних передчуттів загибелі»(с).

Оповідаючи про неуважне ставлення духовної еліти Касталії до історії, автор відмічає різницю між поглядом людини на певну добу, коли та вже є історією, та коли вона є часом, в якому ця людина живе. «…будь-який відрізок минулого розташувати в світовій історії вишукано та маючи рацію не є складним, та ніякий теперішній час визначити своє місце в ній не здатен…» (с).

Відчуття Германом Гессе його історичної доби: часу перед приходом Гітлера до влади, загрози культурі та людяності, яка насувалася, виявляється в розмірковуваннях головного героя роману. Про занадто прекрасне, про страх через те, що це неминуче має зникнути та про «пробудження до живого відчуття ходи історії»(с).

Негативно-агресивне ставлення до вивчення історії демонструє аристократ духу, рафінований зразок творчої людини, близький друг головного героя. З його аргументами та протиставленням історії та Духа сучасному читачеві буде важко одразу не погодитися. Та головний герой пропонує визнання історії та повагу до історії із розумінням того, що Гра коли-небудь скінчиться. Він закликає до життя тут і зараз. Говорячи про те, що розуміння кінця не є приводом нічого не робити. Маємо робити те, що можемо. Сам герой демонструє розуміння та примирення перед розвитком історичного процесу, навіть якщо його результат не подобається.

Особистісні прояви конкретної людини Герман Гессе описує з психологічною достовірністю. Чи пише він про особисте відношення до відповідальності. Чи дає описи таких різних особистостей як аристократичний творчий Тегуляріус та «тихий фанатик» Петро. Чи оповідає про різницю сприйняття одного й того ж тексту двома різними людьми. Коли вірш Кнехта про вихід за власні межі Тегуляріус розуміє як вірш про музику й обурюється «директивністю». Хоча у творі навіть сліду її немає. Чи звертає нашу увагу на неусвідомлюваний материнський егоїзм хорошої людини. Дружини Дезіньйорі, яка вважає, що окрім сина, їй немає заради чого жити. Тому не відпускає його від себе.

В описі життя мудреця Йосипа ми знаходимо майже декларацію завдання гуманістичної психотерапії: «вислухати його, відкрити й віддати йому свій слух та своє серце, прийняти й увібрати в себе його біду і клопіт, відпустити його з полегшеною душею та заспокоєним…ані судити, ані пробачати провину не було його справою» (с). В останньому з «Трьох описів життя» ми в одній фразі можемо прочитати опис такого сучасного інструменту психотерапії як фокусінг.

Виховання та педагогічна майстерність

В своєму варіантові майбутнього Гессе велику частину романного тексту присвячує справі виховання та вчителювання. В реальності «Гри в бісер» професія педагога та вихователя є однією з найповажніших у суспільстві. Автор пише про необхідність монополізації педагогічної галузі людьми Духу. Розмірковує про важливість вузької та універсальної освіченості. Вустами головного герою озвучує дуже сучасні погляди на психологію виховання. Зокрема, що дуже важливим є дослухатися до особливостей особистості людини. Не змушувати займатися не своєю справою, тому що від цього може бути тільки шкода й для самої людини, й для справи, якою вона змушена займатися. В підсумку потерпати буде все суспільство. В якості прикладу наводяться думки головного героя про те, чому вчені не можуть бути правителями. Сам майстер Гри у своєму вчителюванні «…своїм власним прикладом, своїми закликами, своєю терплячою суворістю, силою своєї вдачі домігся від більшої частини своїх учнів найліпшого, на що вони були здатні» (с).

Індивідуальний розвиток особистості

З точки зору психології розвитку Гру в бісер, якою її зображено в романі, можна розглядати як образ людської особистості, на розвиток якої впливають численні чинники. Вони переплітаються між собою, зливаються, змінюють загальну картину. Внаслідок цього, розглядаючи особистість людини, неможливо чітко сказати: «Це від виховання. Це від спадковості. Це – тому, що в дитинстві не купили рожеву чупакабру».

Дуже потужним чинником впливу на індивідуальний розвиток особистості Гессе вважає вплив навколишнього середовища та його неписаних норм. Особливо багато важить цей вплив у випадку виховання талановитої людини. Оповідач говорить про умови касталійських елітних шкіл, які сприяють розвитку та збагаченню талантів. Та оберігають їх від «корабельних аварій через невгамовне дилетантство»(с). Долю Фауста він вважає «класичним прикладом геніального дилетантства та його трагізму»(с).

Між головним героєм та його опонентом (потім – другом) зі студентських часів точиться дискусія про переваги й недоліки духовного та світського життя. Герман Гессе надає персонажам промовисті прізвища: Кнехт ( з німецької – слуга) та Дезіньйорі (з італійської – пан). Адже кожний з них представляє своє середовище. В духовній республіці Касталії завдання її представників – слугувати Духу. В світському житті досі цінується особистий успіх, сімейне ім’я, кар’єра.

Автор роману вишукано грає закономірностями соціальної та індивідуальної психології. В «Трьох описах життя» він надає читачеві можливість зробити терапевтичні припущення щодо розвитку та проявлень особистості. Як може розвиватися та поводити себе одна й теж особистість (з одними й тими ж здібностями) в різних історично-суспільних, природних та інформаційних умовах.

Щодо свого головного героя, магістра Гри Йозефа Кнехта, Гессе показує, що в глибоко духовній людини можуть жити поряд й глибока пристрасть до духовного життя, й потяг до світу за межами Касталії, й відчуття порожнечі, що прагне заповнення.

Кризи, звертання за допомогою та психогігієна

Життєві кризи теж не оминають людей, які обрали шлях духовності. Криза, як описує її Гессе, є очікуваною, нормальною та водночас важкою частиною життя. Необхідною задля розвитку особистості. Дуже важливим є те, щоб поруч з людиною, що переживає кризу, з’явилася інша. Та, що зможе співчувати та підтримати. Тому що теж пережила «одну з тих криз, коли всіляке навчання, всіляке розумове зусилля, всіляка розумовість взагалі стають для нас сумнівними та знецінюються…»(с).

Текстом певного персонажу Герман Гессе розповідає про переживання людини, яка знаходиться у важкому психологічному стані. Про її потребу в допомозі та заперечення цієї потреби. Про важливість вчасного звертання персонаж каже: «…контроль над собою та своїми силами, що його було втрачено,…давно було час відновити за чужою допомогою» (с). Далі автор пише про важливість відновлення та самозбереження. Про те, що сьогодні ми називаємо «психогігієною».

Одним з засобів касталійської психогігієни можна вважати описи життя, що їх мали писати студенти елітної школи. Тобто літературні припущення щодо того, яким би чином могла втілитися особистість студента в певну історичну добу, в певному історичному костюмі та умовах. Сьогодні наративна психотерапія активно використовує цей засіб в роботі із клієнтами.

Інсайт та світосприйняття

Без психологічних термінів, але яскраво автор роману описує, що відбувається з людиною під час та після того, як вона переживе інсайт. Те відчуття, яке раціональною мовою Гессе називає «я раптом зрозумів» (с). Після інсайту у головного героя змінюється світосприйняття. Взагалі Герман Гессе багато уваги приділяє важливості чуттєвих вражень для розвитку особистості. Пише про вагомість асоціацій. Описує емоційну та суперечливу реакцію людини на усвідомлення свого покликання. Її ставлення до власних мрій. Розгортає перед читачем картину «пробудження» головного героя - адже Йозефа Кнехта автор «Гри в бісер» характеризує як «людину пробудження».

В повній узгодженості із сучасною гуманістичною психотерапією Гессе пише про стрибок, за допомогою якою особистість в процесі свого розвитку переходить на новий рівень. Про те, що й на більш високому щаблі розвитку людині може бути притаманним бажання отримати конкретні відповіді на складні питання буття. Бажання визначеності. Та страх успіху.

Соціальна взаємодія

Щодо соціальної взаємодії в духовно розвиненому суспільстві Гессе пише про важливість дискусій із представниками протилежних точок зору задля свідомого відстоювання своєї. Та для свідомої впевненості у своєму виборі. В цивілізованій дискусії у наданні опонентові свободи висловлювання загроза для власної точки зору є відсутньою. Особистості різного складу (такі як Йозеф Кнехт та Плініо Дезіньйорі в романі) «підживлюються» від різних джерел сили. Цивілізована дискусія несе своїм учасникам взаємні зміни та збагачення й сприяє зростанню їхніх особистостей. «На моїх очах протилежність «світ та Дух», чи протилежність «Плініо та «Йозеф», виросла з боротьбі двох непримиренних принципів в якийсь концерт»(с).

Розвинене суспільство, за Гессе, надає своїм членам свободу вибору (й поважає її) та визнає протилежності. Головний персонаж розв’язує суто психотерапевтичним чином питання про те, що робити в особисто важливій ситуації. Кнехт воліє зосереджувати зусилля не на тому, щоб примушувати когось робити те, що людина вважає за важливе та правильне. А на тому, щоб зрозуміти– що я можу зробити в цій ситуації. Люди такого суспільства в пошуках інформації віддають перевагу першоджерелам. Витратити час на знайомство з ними замість того, щоб задовольнитися сурогатом, є нормою. Дуже цікавими є міркування автора про те, що таке справжнє свято в певній спільноті та чи може воно «не вийти».

Та в найрозвиненому суспільстві люди залишаються людьми із усіма закономірностями людської психології. Вони дуже по-людському продукують чутки, плітки й міфи. Гессе в подробицях описує, як саме це відбувається.

Якщо існує соціальна група, то в ній існують соціальні рівні для її членів. Рівень члена групи може змінюватися. Навіть якщо ці зміни є очікуваними та відбуваються цивілізованим шляхом, вони можуть дуже болісно переживатися учасниками соціальних стосунків. Адже самі стосунки мають змінитися. Герман Гессе показує цю ситуацію на прикладі зміни статусу Йозефа Кнехта – він стає магістром Гри й зміст мережі його соціальних стосунків має змінитися. Автор пропонує нам погляд з точок зору кожного учасника стосунків. Ми дізнаємося, яким чином вони могли пройти шлях від шоку та ніяковості до примирення із новим статусом кожного.

Вплив особистої історії на творчість

Найталановитіший автор не є вільним від впливу власної особистісної історії та реалій і норм свого часу. В сучасного читача, певно, викличуть посмішку засоби зв’язку у майбутньому, що його описує Гессе у «Грі в бісер». Опис діб минулого (для оповідача) є такий же,                                             який він був у ХХ сторіччі для автора книги. Впродовж роману Герман Гессе                                      згадує видатних осіб, діячів, митців. Тих, чий доробок вивчав сам. В «Трьох описах життя» тема страху, який «царював над життям людей» (с) проходить дуже помітно. В одному з описів про персонажа говориться, що «частина його страху перетворилася в благочестя та духовність» (с). Далі йдуть міркування про те, що страх неминучої смерті є найглибшим серед усіх людських страхів. Відповідно до висновків філософів та психологів, з якими був знайомий Гессе.

Розмірковування автора роману про любов, кохання та шлюб в Педагогічній провінції можуть здатися дещо наївними, дещо прямолінійними. Вони є дуже схожими на уявлення про необтяжливі стосунки без докорів сумління з обох сторін.

Ще один бік «Гри в бісер» може бути незвичним для сучасного читача: духовний світ в романі є суто чоловічим. Твір має одного жіночого персонажа. Й той виписаний дуже схематично – це дружина Дезіньйорі. В двох з «Трьох описів життя» є ще дві дружини головних героїв. Обидві є вигаданими Йозефом Кнехтом (який сам є персонажем). До того ж одна з цих двох взагалі є уявною та від’ємною героїнею. Схематичність образів цих жінок є ще більшою, ніж образу дружини Дезіньйорі. До світу духовності жодна з них не належить. В назві світської школи, з якої дванадцятирічного Кнехта відбирають в елітну, автор не вживає слова «чоловіча». Хоча за його описом читач може зрозуміти, що там вчаться тільки хлопчики, а викладають тільки чоловіки. Можна припустити, що для автора за умовчанням школа, освіта, духовність – все це є чоловічим.

Герман Гессе достатньо жорстко висловлюється про завоювання поваги та довіри. Головний герой одного з «Трьох описів життя» проходить разом із своїм плем’ям через «два жахливих роки». Впродовж цього часу люди неодноразово звинувачували його в усіх нещастях та хотіли позбавити життя. Героєві вдалося зберегти свою спільноту й ці роки кінець кінцем завоювали йому «глибоку повагу та довіру – щоправда, не з боку натовпу безвідповідальних, а з боку тих небагатьох, що несли відповідальність й були спроможні оцінити таку людину, як він» (с). Здається, тут міститься відсилання (за асоціацією з назвою роману) до промовки про те, перед ким не варто кидати бісер.

Не менш жорстким є гессевський опис ставлення широкого загалу до людей духу. «…люди духу викликають в інших якесь дивне обурення й відразу, що, поважаючи їх здалеку та при потребі звертаючись до них, їх не тільки не люблять й не дивляться на них, як на рівних, але й усіляко уникають їх» (с).

З усіма жорсткими та чесними описами проявів духовного життя «Гра в бісер» Германа Гессе є сповненою оптимізму щодо розвитку людини. Роман визнає існування та вагомість психологічних феноменів. Необхідність підтримки та допомоги в процесі особистісного розвитку. «Гра в бісер» дає читачеві можливість зрозуміти, що суспільство, яке ґрунтується на гуманістичних засадах, може існувати в реальності.

Опубліковано на У Психолога 03-09-2018