Я запуталась сама в собі...Як мені вийти з цього становища?

Навіть не знаю коли це все почалось...Коли я почала втрачати саму себе...Але зараз, я відчуваю,як це відчуття загострилось.Мені страшно...
Я звикла не розповідати про свої переживання, все тримати в собі.Але зараз вже розповідаю подрузі(та не все).Якось ще з дитинства звикла всі свої негативні емоції подавляти і не показувати оточуючим. Можливо,це все скопилось в мені...
Я почала мало спати,по ночам,інколи на мене находить якийсь незрозумілий панічний страх.Сама не знаю чого боюсь... І таке відчуття,що я в якомусь темному лісі броджу...Навколо лісу ходять люди,але вони мене не помічають і я не можу до них дібратись(мене щось не пускає).Я кричу!Кличу їх,а мене ніхто не чує...Такі в мене зараз відчуття...
В мене чудові друзі,хлопець,сім'я...Мені нема на що жалітись...Але,немов би в один момент в мені щось зламалось...
Я завжди дуже переживаю за чуже горе. Та важко відходжу від власних невдач та чергових розчарувань в людях(що буває часто). І ось,після чергового стресу, я просто зламалась...Хотіла померти та,слава Богу,в останню хвилину зупинилась(хоч і майже не по власній волі).
І ось зараз відчуваю нестерпну пустоту і душевний біль...І не розумію ЧОМУ???? Все ж добре,майже...Та і в кого в житті буває все гладко та ідеально? Але чомусь здається,що щось не так...І мені страшно,що в один день я повністю зламаюсь - не витримаю цього натиску і мені захочеться покинути цей світ.
Я відчуваю себе чужою серед рідних та близьких мені людей. Відчуваю себе зайвою в цьому світі...В голову починають лізти всякі думки, все це пресом вжимає мене в землю...і я просто замикаюсь в собі - в своєму маленькому світі,де ніхто не зможе мене образити і зробити боляче.
Та я так більше не можу!!!Я хочу бути НОРМАЛЬНОЮ!!!Хочу повністю виявляти всі свої емоції!Хочу довіряти людям!!!Хочу знову хотіти жити...А мені щось заважає,щось продовжує давити на мене...Це зводить мене з розуму!
Допоможіть мені...Скажіть,як діяти?Як жити далі?