Боюсящо стосунки розваляться колись-небудь

Я так би мовити трохи меланхолійний філософ)
Був би трохи дурніший -- то спився б.
Я часто придумую якісь проблеми (яких може й не існувати), а от страждати можу й по- справжньому. Наприклад, чому багато сімей зараз розходяться? Невже не можна просто знайти свою людигу і нормально побудувати своі стосунки? Чи є певні фактори, які недозволяють саморозвинутися до такоі міри, щоб усвідомити, що так буде краще?

Дякую за відповідь! Я просто страшний теоретик і якщо я добре не обдумаю якийсь крок або не придумаю плану дій, то буду почуватися невпевнено. А негативний полюс я вибираю для того, щоб побачити максимальні ризики і те, що може статися у найгіршому випадку. Це ніби "щоб боляче не впасти я високо не літаю". У мене виробилася така позиція і підхід до речей.
А ще я думав про користь позитивного мислення і чи таке ж воно корисне... Якщо надіти рожеві окуляри, то згодом, потрапивши у печальну реальність, можна й не оговтатися.
Щодо пошуку своєі людини, мені здається, що я піддався і у мене таки є певний ряд комплексів. Наприклад, якщо я побачу підходящу дівчину, то у мене спрацьовує "внутрішній тормоз" і я сам собі придумую причини НЕ підійти (ззовні виглядає, що я побоявся [так напевно і є]). Я згоден, у цю мить я стараюся жити уявним життям і нічого не діяти. Хоча у цей момент я навіть можу задуматися про те, що зараз мислить дівчина (гіпотетично, звичайно).
Ви кажете, що я втікаю від реальності. Так, це я) Мені просто наскучила рутина (я школяр) і я думаю, що було б легше якби я займався якимсь одним родом діяльності (тим, що мені подобається). А так я просто не маю часу на себе, на нормальний саморозвиток і навіть на прогулянку з друзями.
Саме тому це все може відбуватися у мене в голові (можливо у цьому ключ до розгадки).