мої батьки не хочуть вести мене до психолога і навіть не дозволяють іти туди самій. вже чотири роки я страждаю, не знаю, що коїться зі мною, але мені усі кажуть тільки про те, що це всього навсього перехідний вік і скоро воно закінчиться. ні, воно стає все гірше і гірше. це напевно почалося все з булінгу від однокласників, який почався коли мені було 11. коли я захищалась від образ, то з мене починали глузувати сильніше і я вирішила цього вже не робити, а дозволяти їм мене ображати. я ніколи не була товстою, але вони бачили мене прямо Шреком і завжди казали таке в обличчя. коли я почала худнути і при зрості 160 важила 31 кг, вони вже знущалися з моєї зовнішності, хоча я не така і страшна. але вони вже присвоїли мені той комплекс і я ненавиджу себе. можливо це все із-за того, що я добре вчилася та не була з багатої родини. у мене не було і немає одягу, в якому б мені подобалося ходити, а батьки завжди купляють те, що мені не подобається і змушують носити це 5-6 років зі словами «ми теж носили так, це нормально». в 12 років я закохалася у дівчину і знаючи, що мої батьки люті гомофоби, почала себе ненавидіти ще й за орієнтацію, хоча я досі по дівчатам. упродовж всього цього часу наді мною продовжували знущатися однокласники і в обличчя казати мені «ти уродка». я казала про це батькам, їх відповідь була «не звертай на них уваги» і все. потім вирішила, що сенсу їм щось казати взагалі немає, бо допомоги я не дочекаюся. три роки поспіль я наношу собі порізи, або стрижу волосся, бо під час нервових зривів я не знаю, що мені робити. у мене дуже часто буває істерика и я не можу контролювати сльози. я завжди плачу, б\'ю себе чи взагалі ріжу. я пережила 8 місяців окупації (я з міста Ізюм, але нарешті живу в Харкові, з причини, що мені треба вчитися, а там інтернету немає) і мене хотіли зґвалтувати росіяни. я про це теж не говорила нікому, бо сенсу не бачила. я рада тільки тому, що я відбилась від них і лишилась не займаною.
чого я сьогодні вирішила написати це сюди? тому що знову зі сльозами на очах благала матір дати мені грошей хоча б на одну єдину консультацію до психолога, бо я так більше вже не можу і відчуваю, що скоро помру. вона звичайно нагримала на мене зі словами «що у тебе не так в житті? чого тобі не вистачає?» і після цих слів я вже не могла продовжувати з нею розмову. я закрилася в кімнаті і з тих пір вже другий день відмовляюся від їжі, бо просто не можу нічого їсти. мені погано навіть від неї. будь ласка, допоможіть мені хоч якось. у мене звісно є друзі і навіть дуже багато друзів, але вони не професіонали і не можуть мені нічого підказати чи як-небудь допомогти.
благаю вас, хоч хто-небудь.. мені дуже страшно, що у мене скоро все закінчиться навіть не розпочавшись.
Что означают эти оценки?
Оценки вопросов
Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.
Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.
Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.
У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.
Ваші батьки взагалі проти щоб Ви звертались до психолога, чи проблема у фінансовій складовій цього питання, як гадаєте?
Дополнение от автора вопроса·
вони взагалі проти цього, бо вони особисто мені це в обличчя казали, що так як на їх думку у мене «все нормально і ніяких проблем бути не може», то мені і психолог не потрібен.
Ви описали безліч проблем з якими Ви зіштовхнулися і які Вам не дають спокою. Зрозуміло, що про більшість з них Ваші батьки не знають і не особливо хочуть знати і навіть серце батьківське їм нічого не підказує. Але те що Ви перебували в окупації і навіть зараз не знаходитесь у повній безпеці і те що Ви благали із сльозами на очах про допомогу психолога і те що Ви відмовляєтесь від їжі - яким чином можна сказати що все нормально і проблем бути не може?
Що я можу сказати: ходити нікуди не треба, грошей платити не треба (оскільки Ви перебували в окупації я надам Вам допомогу безкоштовно і онлайн), але все що треба - переконати Ваших батьків дати згоду на роботу з психологом.
С этим Вам надо обращаться не к психологу, а к врачу.
цитата:
вони взагалі проти цього
Попробуйте самостоятельно обратиться в Центр социальных служб для семьи и молодежи по месту жительства. Там ведут прием бесплатные психологи. Какое-то количество консультаций Вы получите.
Это конечно не решит проблему, потому что Вам нужна психотерапия, но хоть как-то поможет.
Этот вопрос заархивирован. Новые ответы больше не принимаются.