як справитися з ситуацією?

Доброго дня. Мені 11 років. Я займалася художньою гімнастикою ще з дитинства. Рік тому почалася війна, через що я не змогла туди тимчасово ходити. Але місяць тому ми дізналися, що клуб переїхав у селище. Цей клуб був єдиний у моєму місті. І вже рік я мучаюсь і не можу прийняти той факт, що більше немає мого улюбленого заняття, постійно через це сльози. Мій світ у той момент ніби зруйнувався на очах. І чим би я не намагалась зайнятися, ніщо більше мене не цікавить і не притягує як гімнастика. Після вимушеного кидання спорту, я не відчуваю себе щасливою. В моїй голові тільки цей вид спорту, тільки гімнастика.
Я не знаю, що зі мною.
З мамою я про це говорила. Як і всі, вона сказала "знайдеш інше заняття" Хоча як я казала, скільки б не шукала, не знайшла. З тим рахунком, що те, що мене цікавить окрім гімнастики немає в моєму місті, а в Дніпро їхати можливості немає.
І найцікавіше те, що я бачу себе лідером у цьому спортові, хоча шансів майже немає.
Я можу ввімкнути сумну музику і звинувачувати себе в тому, що не стримала своєї ж обіцянки — стати лідером.
Інші люди, друзі, близькі, не підтримують мене, і просто ігнорують цю тему.
За 5 років до мене так сильно притягнувся цей спорт, що тепер я не можу відпустити і сконцентрувати на чомусь іншому.
Може це, звісно, тупо звучить від дитини, але мені це дуже важливо
Я навіть не розумію, який у мене емоційний стан, і що зі мною