Чому завжди вибирала для стосунків тих, хто не подобається?

І які перспективи розвитку стосунків з чоловіком, якщо зі старту було багато чого, що не подобалося і це звісно досі не змінилося?

Все залежить від вас. в Японії вчаться любити тих, кого вибрали. А в нас вибирають тих, кого полюбили.
коли щось не так, а бо любов пройшла - шукаємо нового, без кого неможливо жити, від кого мурашки по тілу і.д. Полюбили, вибрали, живем.
Люди перестають любити один одного від душевної ліні. не бит вбиває любов, а душевна лінь і позиція жертви. Раз я тебе люблю - ти мені должен, і постійно недодаєш ... (уваги, квітів, подарунків, цілунків, обіймів, допомоги.. та не важливо, будь до чого можна ). бажання давати і отримувати в заміну або тільки отримувати, а не давати без очікування чогось у відповідь, така любов швидко гасне. Мудрі називають любов*ю благодарность ні за що.

і це звісно досі не змінилося

а чому мало змінитися? Коли задолжав зміни? коли ви його вибрали? Ви його вибрали таким, він все життя таким був, і весь час, який ви були разом ви чекали доки він зміниться і бражалися, що це досі не сталося???

що я не приймала його як є, а хотіла змінити під свої потреби і бажання

це схоже на гординю, але тяжко судити з переписки

Добрий день! Я так розумію, що вам у вашому сімейному житті «не вистачає поваги і розуміння, відчуття впевненості і безпеки, інтересу, щирості, життя». Ви довго розмірковували, як так сталося і знайшли пояснення - це тому, що ви вибрали не того чоловіка. Він вам не подобався, але все ж таки ви погодились вийти за нього заміж і народити дітей. Ок. Не знаю, як ви дійшли до такого висновку, але він дуже цікавий. Бо тоді виходить, що ви вибирали для стосунків тих чоловіків, яких, як вам здавалось, ви можете змінити під свої потреби і бажання. І можливо ваш чоловік був самий «придатний до змін». А потім виявилось, що він на збирається мінятися...
Ви описуєте одну сторону відносин - те, що не подобалось. Та все ж таки ви його обрали за чоловіка. За що ви погодились стати його дружиною? Що в ньому вам подобалось? А що ви хотіли переробити в ньому?
Справа в тому, що шукати причини сьогоднішніх негараздів у минулому і знаходити пояснення цікаве заняття. І справді можна знайти пояснення багатьом ситуаціям, які зараз не подобаються. Та справа в тому, що минуле ми не можемо змінити. Можемо тільки змінити відношення до нього.
З повагою, Олена Мороз

Добрый день!

Я давно одружена, і врешті зрозуміла, що труднощі у відносинах з чоловіком значною мірою через те, що я не приймала його як є, а хотіла змінити під свої потреби і бажання. Я обдумала взагалі всі ''відносини'' які в мене були за життя і дійшла до дивного висновку: я завжди вибирала або погоджувалась на стосунки з тими чоловіками, які мені не подобалися або не зовсім подобалися.

Очень важно, что Вы можете это проанализировать и подумать об этом. Чаще всего это происходит по причине того, что что-то Вы могли не получить в отношениях с родителями и тогда приходится проигрывать этот сценарий с партнером, Какие у Вас были отношения с родителями? так же важно сформулировать свой вопрос, какую помощь Вы хотите сейчас получить от психологов? Если Вы хотиет действительно с этим разобраться, то было бы хорошо обратиться к специалисту индивидуально за терапией

Відредаговано автором 28-06-2023 18:39:05

Доброго вечора!

Хочу поцікавитися думкою психологів, чому таке відбувається?

Моє припущення. Відбувається так тому, що вибір здійснює ваше підсвідоме, тобто так влаштоване ваше лібідо. А чому воно так влаштоване? Бо з дитинства закріпилась модель відчувати певні звичні емоції, які переживали у стосунках з батьками (з кимось з них, точніше). Тоді формувалось уявлення близькості через повсякденні контакти і відповідні емоції. Хтось з батьків ставився до вас байдуже, прохолодно. А любові від нього вам конче хотілось. Проте чимало разів обпікались, відчували біль і ще щось неприємне.
Зрештою вибудовалась модель - пригасивши почуття (аби знову не розчаровуватись), намагатись змінити ставлення до себе(!), змінивши людину.

Поступово зневіра в здатності любити зміцніла, а бажання любити втекло в невідомому напрямку.

А ще й певним чином могла посприяти модель стосунків між батьками. Та їхні коментарі і настанови вам - дочці, мовляв, головне раціонально і тверезо мислити, а почуття - то таке, приходяще. Буде чоловік порядний і чесний - ото буде НОРМАЛЬНЕ життя. Нормальне в розумінні обивателя. А чи щасливою будете? - кому до того діло. Батьки ж передавали свій власний досвід.

Ще раз зазначу. Це були мої припущення. Насправді ж, наповнення дорослої людини відбувається ще складніше. Я навів лише каркасні вектори.

Я зараз усвідомлюю, що він і не повинен був змінитися. А ці питання мені як якийсь суд. Аххахх самокритики мені й так вистачає

Не спішіть себе критикувати.
Ці питання лиш маркери, щоб звернути увагу на певні протиріччя та не стиковки. Вони аж ніяк не пов'язані з осудом вас.
Якщо ви самі себе їсте, самі себе засуджуєте, це свідчить про якусь провину.
Можливо ви вибирали тих, хто не подобається, щоб покарати себе, бо десь з середини вам говорить совість, що ви не достойні щастя?
Це лише один із можливих варіантів, бо причини може бути безліч

А ви б не хотіли позбутися провини і перестати карати себе власним образом жизні, і хоч трохи вкусити щастя і радості життя?

Проте це не буде легко. Робота над собою та зміна власних стереотипів - тяжка, але якщо працювати то дуже ефективна

Так, Ваше припущення цілком вірне. Можу сказати так, зрештою виходить перебувати в знайомому мені з дитинства відчутті ізольованості, непотрібності. Ніби разом, але кожен у своїй бульбашці, дистанція.

Та атмосфера дитинтства в сім'ї не сама по собі з'явилась. Батьки своєрідним чином ставились до вас, до маленької дитини, і, напевно, не могли не транслювати свої емоції - щось відкрито і відверто, а щось приховано і завуальовано. І ви це все "споживали, перетравлювали" і втілювали в складові образу себе, мовляв, я зайва

мабуть їм було б краще, щоб я не народжувалась

Тобто, оскільки так, то я не маю права розраховувати на любов і щастя, бо не гідна їх. Отже, мені потрібно відмовитись від самої можливості кохати, придушити в собі її зародки (якщо з'являться) і вдовольнятись традиційними ритуальними речами. Зовні, ніби все в порядку, а зазирнеш за ширму - жахаєшся.

Цікаво, які імпульси спостерігаєте в собі, відкрившу завісу проблеми? До чого тягнетесь? Чого бажаєте?

Доброго, Asker!
Майже в кожній Вашій фразі неприйняття або себе, або іншого.
Вибір "не того" - результат відмови від СЕБЕ. Ще в дитинстві. Результат довготривалої невротизації батьками через відторгнення, критику, нехтування бажаннями та потребами дитини.
Тут роботи в психотерапії з психологом на довготивалий час.